Уроки Туреччини: чи стане колись можливим військовий переворот в Україні?

Олександр Радчукполітолог

Невдалий військовий переворот у Туреччині викликав хвилю неоднозначних оцінок подій, які тривали лише трохи більше доби. Серед пересічних українців події останнього вікенду зумовили особливе занепокоєння через побоювання щодо власних туристичних перспектив у цій популярній для відпочинку країні. Втім, саме політичні реалії України та Туреччини мало чим схожі за своєю суттю, тому всі можливі інтерпретації процесів та пошук спільних рис можуть бути лише занадто сміливими припущеннями. Щоправда, повністю заперечувати можливість військового перевороту в Україні не варто. Адже саме в ці непрості для нашої країни часи зароджується низка чинників, які можуть стати каталізаторами для політичних змін із використанням військової сили.

Про що свідчать події, які відбулися в Туреччині? З одного боку, це продовження багаторічної боротьби двох світоглядних парадигм. Держава Туреччина постала з решток Османської імперії саме завдяки світоглядній позиції та авторитету першого президента та безумовного лідера нації Кемаля Ататюрка, який визначив роль армії та військових як головної інтегруючої сили та рушія перетворень релігійної держави на світську. Втім, тяжіння до визначальної ролі релігії та культу особистості нікуди не зникло. Турки й надалі зберігають віру в сильну історичну постать, яка може зміцнити країну шляхом дотримання традиційних релігійних цінностей. До слова, саме такими настроями скористався нинішній президент Реджеп Таїп Ердоган, граючи одночасно і в рішучого лідера нації, і в демократичного політика, який вміє дотримувати слова та знаходить спільну мову з Європою та США.

МЗС України зробило заяву щодо ситуації в ТуреччиніУ Міністерстві закордонних справ заявляють, що Україна рішуче підтримує демократично обрану владу Туреччини.

Проте наслідки невдалого військового перевороту призведуть до зовсім інших тенденцій, адже представники армії, так звані «кемалійці», або прихильники світської держави, зазнали поразки. Тож, природньо, що під прапорами «захисту демократичних цінностей» та вибору народу, Ердоган лише посилить власні позиції, опираючись на всіх можливих союзників у цьому процесі. В тому числі й так званих «ісламістів» – прихильників сильної релігійної влади держави. Водночас вважати Ердогана таким собі «новітнім султаном» було б занадто передчасною думкою. Оманливість процесів, які нині відбуваються в Туреччині, може бути небезпечною і для нинішнього президента, і для всієї країни загалом.

Війна світоглядів

Військові перевороти – скоріше обов’язкова складова політичних криз та внутрішніх процесів у Туреччині. В сухому залишку, події двох днів стали фатальними для більш ніж 260 осіб, близько 1700 людей отримали поранення. До того ж, країну очікує черговий масштабний процес «чисток» серед військових заколотників та інших чиновників, високопосадовців, які брали чи могли брати участь у заколоті. Було арештовано понад 3000 солдатів та офіцерів, також було звільнено 2700 суддів. Останнє рішення є більш ніж симптоматичним у контексті посилення авторитарних тенденцій: під час референдуму в 2010 році було ухвалено рішення послабити роль військових та змінити функції судової гілки влади.

Головна інтрига відтепер – як зміняться відносини між Туреччиною та США. Особливо в контексті останньої заяви Ердогана щодо вимоги видати турецькій владі нібито причетного до путчу впливового духовного лідера та мислителя, 75-річного Фетхуллаха Ґюлена, який зараз перебуває на території Сполучених Штатів. До того ж, Туреччина на деякий час заблокувала доступ американських літаків НАТО до військової бази в Інджирліку, звідки вони здійснювали спецоперації проти «Ісламської держави» в Сирії.

У Туреччині можуть повернути смертну каруПісля спроби військового перевороту турецька влада вирішила обговорити необхідність повернення смертної кари.

Своєю чергою, Ґюлен висловив припущення, що військовий переворот був здійснений в інтересах Ердогана з метою посилення позицій його правлячої партії та загалом владних повноважень. Американські аналітики також вказують на низку обставин та помилок, яких припустилися путчисти, що може свідчити про несправжність заколоту та його «постановочну» драматургію. «Не менш спантеличує майже дилетантська поведінка путчистів, яким вдалося захопити начальника генерального штабу, але не було здійснено змістовної спроби затримати Ердогана або будь-кого з високопоставлених політиків. Найбільшим телеканалам (контроль над якими, до речі, належить тому ж таки Ердогану – Ред.) було дозволено продовжувати працювати протягом декількох годин, і коли солдати з'явилися в студії, їхня некомпетентність була майже комічною. Літаки обстрілювали мирних жителів і напали на парламент – поведінка дуже нехарактерна для турецьких військових за межами районів курдського повстанського руху», – зазначає професор міжнародної політичної економіки при Гарвардському університеті Дені Родрік у своїй колонці на впливовому ресурсі Project Syndicate. До слова, американський професор вказує й на звірячі вбивства звичайних солдатів розлюченим натовпом ісламістів та прихильників партії Ердогана, які буквально лінчували деяких військовослужбовців прямо на вулицях Стамбула та Анкари. Прикметно, що військові не відкривали вогонь у відповідь, тобто не мали достатніх інструкцій та наказів щодо своїх подальших дій.

Опонент Ердогана відповів на звинувачення в організації військового переворотуПредставники Фетхуллаха Ґюлена, якого турецька влада вважає одним з можливих організаторів військового перевороту в країні, заявили, що він не причетний до того, що трапилося.

Безумовно, ситуація, яка склалася в Туреччині, матиме й свій вплив на відносини цієї країни з НАТО та США зокрема. Офіційна Анкара ще більше дистанціюється від Вашингтона та розпочне новий процес «полювання на відьом», що призведе до посилення авторитарних тенденцій у владі. За словами президента Туреччини, група військових, яка організувала переворот, заплатить за це високу ціну. Втім, знаходити спільну мову доведеться, адже Туреччина нині є одним із головних союзників США в боротьбі проти «Ісламської держави» в Сирії.

Поки що і США, і Європа стримано відреагували на ситуацію, яка склалася в Туреччині. Наприклад, американський президент Барак Обама закликав сторони конфлікту «дотримуватися законності» й не робити нічого, що може призвести до ескалації насильства в країні. «Закликаю до стриманості й поваги демократичних інститутів у Туреччині», – прокоментувала ситуацію в своєму Twitter представник ЄС із питань зовнішньої політики та політики безпеки Федеріка Могеріні.

Натомість відносини з Росією можуть навіть значно покращитися. Кремлю вигідно використати дестабілізацію ситуації в регіоні, ставши на бік президента Туреччини та паралельно приписавши причетність до путчу США. Так, у російських ЗМІ широко тиражується заява мера Анкари Меліка Ґьокчека про те, що пілот літака, який збив російський Су-24 півроку тому, брав активну участь у військовому заколоті проти нинішньої турецької влади. За його словами, пілот був членом організації проповідника Фетхуллаха Ґюлена, так званої «паралельної держави». «Саме «паралельна держава» зіпсувала наші відносини з Росією. Це був інцидент, в якому брав участь один із пілотів цієї структури, сто відсотків кажу. Він був одним з учасників путчу. До сьогоднішнього дня ми це не озвучували, тримали в секреті. Я офіційно заявляю, що наші з Росією відносини зіпсували ці негідники», – заявив мер Анкари. Вже після придушення заколоту президент Ердоган мав телефону розмову із Володимиром Путіним, після якої було досягнуто домовленості про зустріч двох глав держав на початку серпня.

Фактор «соціального вибуху»

В Україні такі сценарії військового перевороту в найближчій історичній перспективі неможливі. Річ у тім, що в нас відсутня сама по собі військова еліта, яка десятиліттями була опорою та рушійною силою політичних процесів у Туреччині. До того ж, в Україні відсутній другий компонент затятого протистояння – релігійний вплив на внутрішні процеси перетворення в державі є незначним. Українці хоча й мають свої, далеко не європейські політичні традиції та заражені патерналістськими очікуваннями, вже давно розбудовують суспільні процеси як світська нація.

Щоправда, варто визнати, що саме загальний образ Збройних сил та добровольчі батальйони, які нині відстоюють національні інтереси на Донбасі, користуються найбільшою довірою серед громадян. За даними червневого соціологічного дослідження Київського міжнародного інституту соціології, після церкви (63,7% довіри), українці найбільше довіряють армії (63,2% довіряють, 12% – не довіряють), волонтерським організаціям (55,3% та 13,4%) та добровольчим батальйонам (49,2% та 17,9%).

Ердоган домовився з Путіним про зустрічЗа результатами телефонної розмови між президентом Росії Володимиром Путіним і президентом Туреччини Реджепом Таїпом Ердоганом лідери двох країн домовилися про зустріч віч-на-віч.

На тлі поступового зростання соціальної напруги громадяни шукатимуть потенційні «центри впливу», яким хотітимуть довіряти більше, ніж політичним елітам. І поки зараз організаційні та пасіонарні можливості тих самих добровольчих батальйонів вкрай незначні, в перспективі їхній вплив на процеси в державі лише зростатиме. Особливо це стосується довшої перспективи, адже війна на Донбасі в найближчому майбутньому нікуди не зникне, а мілітаризація суспільства лише поглиблюватиметься. Тож поки політики критикуватимуть один одного, а в суспільстві буде відчутною напруга через відсутність реформ, авторитет армії та її керманичів (особливо тих, хто матиме відповідну харизму) лише зростатиме.

Поки що армія як політичний гравець, що здатен впливати на державотворчі процеси в українському суспільстві, лише починає набирати ваги. Наразі важливо створити впливові запобіжники для того, щоб не було спокуси скористатися силовою перевагою в можливих кризових ситуаціях в боротьбі за владу. Поки що українському суспільству вдавалося змінювати владу та вектор руху шляхом демократичних виборів або власними силами за допомогою революцій. Досі армія та добровольчі військові об’єднання не були визначальними центрами впливу на вітчизняну політику. Однак чи зможе суспільство уникнути мілітаризації в найближчому майбутньому , покаже час та подальші дії нинішньої політичної верхівки.

Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»