П’ять сильних і слабких сторін генпрокурора Юрія Луценка

Олександр Радчукполітолог

Тривала затримка з відставкою Віктора Шокіна та призначенням нового генерального прокурора дала привід більшості громадян засумніватися у спроможності та бажанні перших осіб у державі дійсно змінювати країну. Складалося враження, що новий очільник ГПУ підбирався за двома можливими критеріями: кандидат мав цілковито влаштовувати Банкову та водночас мати достатньо впливу та досвіду для реалізації реформи ГПУ.

Кандидатура Юрія Луценка тривалий час обговорювалася в політичних колах, адже його призначення – буквально останній шанс продемонструвати суспільству готовність постреволюційних політиків до змін у системі. Голова пропрезидентської фракції «БПП» у парламенті користується беззаперечною довірою Президента, повагою серед колег і ворогів, він є одним із найрейтинговіших політиків у команді Глави держави.

Юрій ЛуценкоГенеральний прокурор України

Втім, думки експертів щодо його спроможності навести лад у Генпрокуратурі розділилися: одна частина вважає, що Луценко не здатен щось змінити, адже перебуватиме під постійним наглядом Банкової. Інша частина коментаторів налаштована більш оптимістично й наголошує на високих моральних якостях Юрія Віталійовича, які й стануть тим необхідним фундаментом змін у правоохоронній системі.

Звичайно, щоб побачити всі сильні та слабкі сторони нового генерального прокурора, потрібен час. Однак уже зараз можна спробувати проаналізувати, як вони впливатимуть на результат діяльності Луценка на посаді глави ГПУ.

Безстрашний генпрокурор

Юрія Луценка ще в середині 2000-х років часто називали «термінатором» української політики. Справді, імпульсивна та радикальна зовнішня риторика політика мала під собою ціннісну основу сильного вольового характеру. В 2010-2013 роках Юрій Луценко став символом незламності духу для українських опозиціонерів, його справді вважали «ворогом №2» для режиму екс-президента Віктора Януковича. Саме тому колишній очільник МВС часів президентства Віктора Ющенка став політичним в’язнем та мужньо пройшов усі кола судового пекла та тюремних поневірянь.

Стало відомо, скільки обіцянок виконав Юрій Луценко за свою політичну кар'єруСлово і Діло проаналізувало політичну діяльність Юрія Луценка за останні кілька років у розрізі виконаних і провалених обіцянок.

Саме тому першою сильною стороною Юрія Луценка на посаді генпрокурора є його знання правоохоронної системи з двох сторін: він був і міністром внутрішніх справ, і єдиний із реальних кандидатів на посаду генпрокурора має досвід політичного в’язня режиму. Цим він якісно відрізняється від двох попередніх прокурорів – Віталія Яреми та Віктора Шокіна. Хоча більшість експертів вважають близькість до Президента основним критерієм їхнього призначення, однак, як показав подальший розвиток подій, традиції та способи діяльності старої правоохоронної системи були обом попередникам Луценка більш близькими. Новий генпрокурор – людина, яка знає систему, її сильні та слабкі сторони, не має до неї жодного співчуття.

Другим позитивним фактором в історії із призначенням Луценка, про який не говорять більшість експертів, є відсутність у нього бізнесового інтересу. І хоча фінансовий стан родини Луценків аж ніяк скрутним не назвеш (до того, як стати народним депутатом, бізнесом займалася дружина – Ірина Луценко), бодай якось тиснути на генпрокурора чи його родину з цієї позиції буде вкрай важко. За даними декларації нового генпрокурора, в 2015 році його родина заробила майже 3 млн грн. Сам Юрій Луценко задекларував всього 76,4 тис. грн доходів. У його власності є дві квартири площею 21,7 і 181 квадратних метрів. А родина Луценка володіє земельною ділянкою 0,08 га та житловим будинком на 203,9 квадратних метрів, також орендує земельну ділянку й житловий будинок на 859 квадратів. У власності родини Луценка дві квартири – 181 і 92,2 квадратних метри й дача на 43,44 квадрати. Сам Луценко орендує авто, а його родина володіє двома елітними позашляховиками.

Махніцький, Ярема, Шокін і Луценко: хто з них найвідповідальніший?Хто з них відповідальніший – Олег Махніцький, Віталій Ярема, Віктор Шокін чи Юрій Луценко?

Третя сильна позиція – високий особистий рейтинг довіри до Луценка серед громадян. В середині 2000-х у рейтингах ЗМІ він потрапляв до топ-10 найвпливовіших політиків. Після Революції Гідності його рейтинг, за даними соціологів, майже не поступався підтримці громадянами тодішніх лідерів опозиційного Майдану. Так, за різними даними, у 2013-2014 роках особистий рейтинг Луценка складав від 14 до 23% підтримки громадян. Крім того, не менш важливим є й те, що до нового генпрокурора із повагою ставляться як його соратники, так і опоненти.

Безумовно, четвертою сильною стороною Луценка є його публічність та відкритість для ЗМІ. Однозначно, на новій посаді він намагатиметься демонструвати якомога більшу готовність до діалогу, аніж його попередники.

Нарешті, майже ні в кого не викликають сумнівів моральні якості Юрія Віталійовича. Він має репутацію принципового політика, який чесно заявляє про свої наміри. Саме ця якість характеру неодноразово загрожувала йому політичним самогубством, і саме зараз такий його підхід до справ є ледь не єдиним шансом зламати міцний корупційний хребет правоохоронної системи.

Тінь Президента

На жаль, слабких сторін та загроз у політичному портреті Юрія Луценка не менше, ніж позитивних.

Викрасти крісло генпрокурора за 60 секунд: соцмережі обговорюють призначення Луценка головою ГПУКористувачі соцмереж бурхливо відреагували на призначення Юрія Луценка новим генеральним прокурором України

Серед головних – Луценко 100% людина з команди Президента Петра Порошенка. А це значно посилює підозри і експертної спільноти, і суспільства у подальшій несамостійності його кроків на посаді. «Порошенко втретє став генпрокурором», – зловтішаються зі вчорашніх подій із призначенням очільника ГПУ опоненти Юрія Віталійовича. Аби довести протилежне, потрібні будуть радикальні кроки. Поки що новопризначений генпрокурор оголосив про свої наміри рішуче покарати колишніх корупціонерів та соратників екс-президента-втікача.

Наступна негативна риса Луценка – його здатність до політичних компромісів. Це стосується і його партійної кар’єри (він 10 років перебував на керівних посадах у лавах Соціалістичної партії, був ініціатором та очільником громадського об'єднання «Народна самооборона», а з 2014 року очолив пропрезидентську партію «Солідарність»), і його позиції як глави парламентської фракції, і його ставлення до реформи в самій Генпрокуратурі. Він неодноразово заявляв про свої наміри скласти повноваження глави фракції після гучних скандалів, проте жодного разу не виконав свою обіцянку. До того ж, якщо ще рік тому Луценко виступав за обмеження повноважень генпрокурора та схвально висловлювався щодо ідеї прокурорського самоврядування, то вже зараз він вважає подібну тенденцію справжньою загрозою реформі ГПУ. До речі, в зміненому законі, завдяки якому Луценко отримав можливість очолити ГПУ, також йдеться і про перенесення термінів створення органів прокурорського самоврядування на квітень наступного року.

Експерт пояснив, що допоможе приховати можливі провали Луценка в ГПУПолітолог поділився міркуваннями з приводу того, як координуватимуть роботу Рада прокурорів та новий очільник Генпрокуратури Юрій Луценко.

Третьою слабкою стороною нового генерального прокурора є відсутність у нього власної команди для реформування ГПУ. На кого спиратиметься у своїх діях Юрій Луценко – спрогнозувати складно.

Ще однією загрозою є ймовірність достатнього розуміння процесів із реформування ГПУ. Більше того, саме для того, аби Юрій Луценко мав можливість очолити Генпрокуратуру, в законопроекті №4645 серед обов’язкових критерії запропонували відмінити норму про необхідність профільної юридичної освіти. І хоча більшість експертів не вбачають в цьому суттєвої вади (адже в багатьох країнах світу генеральними прокурорами, як правило, є політичні фігури), все ж виникають побоювання щодо спроможності нового очільника ГПУ приймати стратегічні реформаторські кроки.

Насамкінець, слід наголосити на ще одній суттєвій ваді Юрія Луценка, а саме – його схильності до радикальних дій, які часто не є найоптимальнішим вирішенням проблеми. Згадаймо лише приклад з обшуком резиденції Ріната Ахметова в Донецьку в 2005 році (саме тоді Луценко очолював МВС), коли для цього спецпризначенці використали БТР.

До того ж, Луценко схильний до популізму, а значить, є ризик того, що через показну публічність робота Генпрокуратури може перетворитися на гучно розпіарену боротьбу з вітряками. Не хотілося б навіть припускати, що новий глава ГПУ, використовуючи свої повноваження, за допомогою медійних скандалів спробує поліпшити імідж і рейтинги Президента, так нічого й не зробивши для реформи Генпрокуратури.

Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»