«Мінськ-3»: мир із незручними умовами?

Олександр Радчукполітолог

Сьогодні в Мінську відбудеться перша в новому році зустріч Тристоронньої контактної групи із урегулювання конфлікту на Донбасі. Цій події передував візит представника Росії у мирному врегулюванні Бориса Гризлова до України, що вже стало однією з головних новин у блогосфері та соцмережах.

Постійного члена Ради Безпеки РФ, колишнього голову Держдуми та екс-очільника пропутінської партії «Єдина Росія» Бориса Гризлова було призначено наприкінці грудня 2015 року замість Азамата Кульмухаметова, який представляв російську делегацію на перемовинах з квітня минулого року.

Призначення Гризлова експерти оцінюють неоднозначно. З одного боку, він не є представником команди «агресивної» зовнішньополітичної стратегії РФ, з іншого – його призначення може бути своєрідним «затягуванням» та демонстрацією Кремлем намірів взяти тимчасовий тайм-аут на Донбасі. Справді, Росія зараз потребує більших зусиль для врегулювання внутрішньої економічної ситуації, яка, наче сніговий ком, поступово нівелює зусилля «ястребів» Кремля щодо планів поширення стратегії «русского мира» на пострадянському просторі.

Своєю чергою, представник української сторони на перемовинах Леонід Кучма позитивно оцінює високий статус свого російського колеги і вважає, що «його призначення – це підвищення рівня представництва Росії у Тристоронній контактній групі».

Втім, очікувати певних ключових рішень у Мінську цими днями не варто: після зустрічі в Києві і українська, і російська сторони візьмуть певну паузу щодо подальших перемовин, адже мають «переварити» умови, які висунули одна одній. Крім того, поки що залишається загадкою, про що саме домовлялися під час зустрічі,яка таки відбулася наприкінці вчорашнього дня, Борис Гризлов та Президент України Петро Порошенко.

Справжні умови миру чи тактичний хід Кремля?

Стратегічно українська сторона у мирних перемовинах наприкінці 2015 року мала кращі позиції. Вітчизняним дипломатам вдалося переконати весь світ у тому, що Україна дотримується умов мирних перемовин, а от Росія та контрольовані нею бойовики – ні. Крім того, фактори участі РФ у сирійському конфлікті та низка економічних проблем, що звалилися на голову російській владі, поступово почали впливати на позиції Кремля. Цьому передували й наміри західних партнерів – передусім ЄС та США – продовжити економічні санкції для РФ, а також сприяння в напрямку продовження перемовин у форматі Мінських домовленостей у 2016 році. Тобто, ні в кого не виникло сумнівів у тому, що Україна й надалі боротиметься за поновлення свого суверенітету та виконує для цього всі заявлені умови.

Які ж вимоги привіз Гризлов до Києва? Напередодні його візиту їх в інтерв’ю німецькому видання Bild озвучив президент Росії Володимир Путін. «Не можна вимагати від Москви того, що насправді має зробити влада в Києві. Найголовніше - це конституційна реформа, пункт 11 Мінських угод», - сказав він. Саме наприкінці січня Верховна Рада має в другому читанні розглянути відповідні зміни до Конституції, і саме ця вимога, скоріш за все, виглядає ключовою з боку російської сторони.

Головне питання: чи це справжнє прагнення РФ таки встановити мир на Донбасі, чи черговий тактичний хід? Думки експертів із цього приводу дещо розділилися. Так, політичний оглядач Віталій Портніков вважає, що від візиту Бориса Гризлова до Києва не слід очікувати жодних поступок з боку Росії. Більше того, на думку експерта, цей жест свідчить радше про певний сигнал США та ЄС: мовляв, в Кремлі демонструють готовність до вирішення конфлікту лише у дипломатичний спосіб. «Коли йдеться про росіян, ніколи не питай, що вони хочуть запропонувати. Завжди цікався, кого вони хочуть обдурити. Відповідь на це питання не дуже важко знайти. Кремль хоче обдурити не нас. Кремль хоче обдурити Захід. Основне завдання, яке поставлене Володимиром Путіним перед російською дипломатією, - домогтися скасування санкцій проти Росії зі збереженням контролю над Донбасом. Більше того - зі збереженням бандитських режимів Захарченка та Плотницького. Саме призначення Гризлова представником у Мінській групі є частиною заходів із виконання цього завдання», - вважає Портніков.

Подібної думки дотримується й політолог Євген Магда, наголошуючи на тому, що в Росії не готові до військового вирішення конфлікту. «Путін зараз загнаний в куток цінами на нафту. Він буде розхитувати ситуацію, використовуючи різні механізми, військові - в останню чергу, бо на них у Європи та США вже рефлекс відпрацьований», - підкреслив експерт.

А от журналіст Денис Казанський у візиті Гризлова вбачає непереборне бажання РФ у будь-який спосіб здихатися проблемних територій Донбасу. Для цього, за його словами, в РФ навіть готові піти на фізичне знищення підконтрольних їм ватажків терористів. «Росії вигідний такий сценарій, щоб Донбас залишався частиною України, тому що це велика маса людей, які голосують так, як це потрібно Росії. Крім того, Росії вигідно, щоб Донбас мав окремий статус і Київ не міг його повністю контролювати. Саме це й відбувається, на мою думку, зараз», - зауважив журналіст.

А от представник України в Тристоронній контактній групі Роман Безсмертний не бачить жодних оптимістичних сценаріїв подальшого розвитку мирних перемовин і вважає візит Гризлова «помилкою, яка може зіпсувати багато напрацювань». «У РФ немає іншого варіанту, окрім подальшої ескалації. Зовнішня політика є продовженням внутрішньої. Якщо раптом Росія зробить крок назад, настане катастрофа, особиста й політична для Путіна, державна – для Росії. Якщо подивитися на історію інших диктаторських режимів, стане зрозумілою поведінка президента РФ», - переконаний політик.

Поки що головна проблема полягає саме в тому, що Росія продовжує висувати вимоги та намагається зіграти «карту Донбасу» на свою користь. Однак чи довго ще в Кремлі зможуть розхитувати ситуацію в подібному руслі? Коли настане переламний момент?

В гонитві за вдачею

Та головна думка, з якою погоджуються і українські дипломати, і вітчизняні політики та експерти полягає в тому, що жодних умов миру й не може бути. Росія має вивести свої війська з території України, після чого потреба у «мирних перемовинах» із поодинокими бандформуваннями бойовиків просто відпаде. Втім, поновлення кордонів та відновлення суверенітету може відбутися лише в разі остаточної втрати економічного «запасу міцності» РФ. Такий сценарій наразі виглядає фантастичним, однак все більше думок лунає з приводу того, що Росія залишає за собою можливість «запасного виходу» в разі неможливості подальшої підтримки невизнаних квазідержавних утворень «ДНР» та «ЛНР». У разі, якщо Росія припинить фінансову та військову підтримку бойовиків, у них просто не залишиться жодних можливостей продовжувати брати участь у конфлікті. І вже тоді Україна не висуватиме умов, а лише відновить власний суверенітет. Жодних умов ніхто нікому висувати й вислуховувати не буде.

Втім, описаний сценарій можливий за умов відповідної ідеологічної та інформаційної роботи із рештою населення окупованої частини Донбасу. Не варто забувати, що головною зброєю в гібридній війні, яку потужно використовує Росія, є власний пропагандистсько-інформаційний ресурс. Навіть залишивши терористів без військової підтримки та фінансового ресурсу, зламати опір в сприйнятті України з боку зомбованого населення тимчасово окупованих територій буде непросто. Звичайно, одними військовими та надзвичайними заходами тут не обійтися. Має йтися про ґрунтовну інформаційну та соціальну роботу. Окрім того, необхідно запровадити цілий комплекс заходів із економічного відновлення життєдіяльності регіону. Адже не секрет, що більше половини промисловості Донбасу або знищено за час бойових дій, або просто розграбовано чи вивезено на територію Росії.

А поки що Кремль сподівається спіймати вдачу за хвіст, щоб вийти з мінімальними для себе репутаційними втратами в очах своїх же співгромадян. В умовах дії санкцій, різкого падіння цін на нафту та енергоресурси, стрімкої девальвації національної валюти та пов’язаного з цим неминучого згортання фінансування військових потуг та пропагандистської машини зробити це буде вкрай важко. Ситуація чимось нагадує другу половину 1980-х років – саме той час, коли Радянський Союз уже не зміг втримати власні геополітичні позиції через втрату економічних можливостей.

В Росії свій «запас міцності» оцінюють більш ніж перспективно. Так, за даними Центробанку РФ, золотовалютних запасів, щоб утримувати стабільну економічну ситуацію в країні, вистачить до середини 2017 року. Щоправда, на Заході такий прогноз Центробанку передбачили ще в 2014 році та передрікають подальший спад економіки Росії в найближчі роки. Із відповідними наслідками. Так, відома американська аналітична приватна компанія Strategic Forecasting Inc, яка фактично має доступ до розвідувальної інформації, у своєму прогнозі на 2016 рік лише підтверджує подібні тенденції. «Ще один рік санкцій Росія, мабуть, витримає, але після 2016-го вони почнуть загрожувати фінансовій стабільності країни й будуть заважати їй підтримувати видобуток енергоресурсів на нинішньому рівні. Тому Москва за необхідності буде проявляти більше поступливості в реалізації своїх енергетичних контрактів із Заходом, одночасно прагнучи до нарощування енергетичних зв'язків зі Сходом. Економічне зростання в Росії буде близьким до нуля. Зростання економічних проблем викличе протести по всій Росії», - прогнозують у компанії.

Оптимізму для покращення ситуації в Україні додає й позиція США. В своєму зверненні до Конгресу США, яке стало останнім для нього на посаді, президент Барак Обама вкотре підкреслив незмінність курсу щодо підтримки України з боку Америки. «Коли ми допомагаємо Україні захищати її демократію, або Колумбії – вийти з війни, яка тривала десятиріччями, це посилює міжнародний порядок, від якого ми залежимо», - заявив американський президент.

Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»