Міністерство невиправданих сподівань: чому капітулює Мінстець?

Олександр Радчукполітолог

Першим передвісником найближчих переформатувань в уряді стала заява міністра інформаційної політики Юрія Стеця. Він, як і обіцяв ще на початку року, заявив про намір подати у відставку до кінця грудня 2015 року, «якщо до цього часу відомство виконає всі поставлені перед ним завдання». «Рік тому я став членом уряду. 9 місяців тому – розпочав свою роботу в МІП. Як і обіцяв, звіт про свою діяльність триматиму публічно, зокрема, і тут – у Facebook. І, звісно, як і обіцяв рік тому, з початком сесійного тижня пройду всі юридичні процедури у ВР та КМУ, пов'язані з реєстрацією офіційної заяви про відставку», – написав міністр на своїй сторінці у Facebook.

Новина про відставку Стеця не стала несподіванкою як для медіа-спільноти, так і для усіх політичних гравців. Втім, говорити про те, що відомство виконало всі поставлені перед собою завдання, було б занадто сміливо. Актуальним залишається й запитання: для чого створювалося міністерство, адже для організації його роботи було виділено більше 4 млн грн бюджетних коштів? І якщо результати інформаційної боротьби за мізки українців на звільнених та тимчасово окупованих територіях України були неефективними, як далі розвиватиметься ситуація в цій царині?

Непотрібне міністерство?

Ще на етапі створення окремого відомства в структурі нового Кабміну експерти наголошували на безперспективності діяльності Міністерства інформації. Багато хто заздалегідь критикував подібний крок як розпорошення зусиль та ресурсів, а також дублювання функцій разом із наявними державними структурами. Наприклад, в Україні вже давно діяла низка державних структур – Державний комітет телебачення та радіомовлення, Національна рада з питань телебачення та радіомовлення, подібні цілі та повноваження в захисті інформаційного простору має і РНБО, і Міністерство закордонних справ.

Стець, як і анонсував, готовий піти у відставкуМіністр інформаційної політики України Юрій Стець заявив, що він уже підготував заяву про свою відставку.

Юрій Стець – давній соратник Петра Порошенка, разом із ним створював та розвивав медійний бізнес, зокрема «5 канал». Безумовно, сама ідея створення Міністерства інформації виглядала досить привабливою з огляду на необхідність ефективної протидії медійним атакам та шаленій пропаганді з боку РФ. Саме цим Стець пояснював необхідність існування цілого відомства на рівні Кабміну. «Я займався інформаційною безпекою в Нацгвардії. Є вже досвід, щоб усвідомити, що з позиції керівника управління проломити велику державну машину неможливо», – раніше переконував міністр.

Однак спроби успішно очолити та ефективно запровадити антипропагандистську кампанію на найвищому державному рівні – справа не з легких. Особливо в умовах жорсткої політичної конкуренції. Як і прогнозувалося, за рік роботи Міністерству інформаційної політики не вдалося стати центром протидії кремлівській пропаганді, на що сподівалися його засновники. Щоправда, саме існування Міністерства вплинуло на позиції України в міжнародних рейтингах оцінки рівня свободи ЗМІ. За рік Україна втратила 2 позиції й тепер посідає 129 місце зі 180 країн світу. Цікаво й те, що в Росії подібного до українського міністерства немає, натомість із федерального та місцевих бюджетів виділяються мільярди рублів на роботу телеканалів, газет, сайтів. Головним центром «інформаційного порядку денного» в Росії виступає Адміністрація президента.

Чим займалося Міністерство інформаційної політики останні 9 місяців? Хоч його штат був невеличким – всього близько 30 співробітників – відомству вдалося виконати багато завдань. Щоправда, аналізуючи звіт про діяльність Міністерства інформації, доводиться констатувати: більшість із цієї роботи могли б виконувати відповідні структури інших міністерств, агенцій, РНБО, штабу АТО. За час роботи підопічним Стеця вдалося налагодити платформу іномовлення, розпочати низку заходів щодо розробки Концепції інформаційної безпеки, реалізувати низку соціальних проектів, налагодити роботу журналістів у зоні АТО, поглибити співпрацю з іноземними ЗМІ в питаннях поширення інформації з лінії фронту. Була частково відновлена трансляція українських каналів, наприкінці року були встановлені радіо-тюнери для трансляції українських FM-станцій на території Донбасу. Ведеться системна робота в Інтернеті та соціальних ЗМІ, зокрема досить вдалим є проект «Інформаційні війська України», до якого долучилися десятки тисяч небайдужих українців у мережі.

Спектр питань, якими опікується Міністерство, значно ширший, аніж просто пропагандистська робота з тимчасово окупованими територіям Донбасу та Криму. Наприклад, у відомстві займалися комунікаційним супроводом реформ, а також розробили та втілили проект «Відкрита влада». Щоправда, звіт про «комунікаційний супровід реформ» обмежився лише 4 пунктами: один із заступників міністра долучився до законодавчої діяльності в питанні напрацювання законопроектів щодо приведення медійного законодавства у відповідність до європейських стандартів; представники Міністерства взяли участь у тематичних міжнародних науково-практичних конференціях; займалися забезпеченням широкого інформаційного супроводу діяльності Національної ради реформ; долучилися до розробки та реалізації комунікаційних програм уряду з децентралізації та енергетичної ефективності.

Якщо відверто, то цього замало, аби ефективно пояснювати українцям сутність реформ та забезпечувати комунікацію. Тому не дивно, що, за даними нещодавніх соціологічних досліджень, які презентували фонд «Демократичні ініціативи ім. І. Кучеріва» та «Центр Разумкова», майже половина українців – 48% – вважають, що новій владі не вдаються реформи. І тільки 0,6% вважають, що в уряду з цим все гаразд. Цей відсоток міг би бути вищим, якби комунікація із суспільством відбувалася системніше та ефективніше – насправді Кабміну є чим похвалитися перед суспільством. Втім, чи лише Міністерство інформполітики мало цим займатися – велике питання.

Ще одним реальним показником роботи Міністерства можна вважати результати місцевих виборів у східних областях України. І хоч виборчі баталії – справа ефективних дій тих чи інших партійних структур та окремих політиків, нинішній владі не вдалося «перезавантажити» мізки людей: більшість із них або проігнорували вибори, або обрали представників із табору колишніх «регіоналів».

Стець розповів, у скільки обійдеться телеканал «Ukraine Tomorrow»Міністр інформаційної політики розповів, скільки складе річний бюджет іномовного каналу «Ukraine Tomorrow»

Нарешті, останнім акордом, який негативно позначився на репутації Мінстеця та його очільників, став скандал довкола двох членів громадської ради при Міністерстві. Дмитро Василець та Євген Тімонін вже затримані СБУ за сприяння сепаратистському каналу «Новороссия ТВ», втім давно не приховували своїх поглядів та пропагандистської діяльності на користь РФ та квазідержавних утворень «ДНР-ЛНР». Як ці люди могли потрапити до громадської ради Міністерства інформаційної політики – залишається загадкою. Сам очільник відомства підкреслив, що чиновники не впливали на формування складу громадської ради.

Загадкові перспективи

Найбільше негативний шлейф зі створення Мінінформполітики стосувався навіть не доцільності такого кроку, а безальтернативності кандидатури Стеця на посаду його очільника. Парадокс ситуації полягав уже в тому, що спочатку було ухвалено рішення про призначення Стеця міністром, а вже тільки згодом – через 1,5 місяці (!) – про створення самого Міністерства. Цікаво й те, що сума, виділена на діяльність відомства, була вкрай малою, аби налагодити його успішну роботу. Тоді навіщо було взагалі створювати подібну структуру всередині Кабміну і в чому основний задум такого кроку?

Експерти сходяться в одному: подібний крок є свідченням радше політичних маневрів, а не бажання створити потужну структуру, яка б займалася антипропагандою та ефективним паблісіті для уряду. Сам міністр на початку свого призначення часто повторював, що діяльність Міністерства потрібна для переконливої роботи з ключовими західними країнами, де неоднозначно сприймають події, які відбуваються в Україні. Однак анонсований відомством телеканал Ukraine Tomorrow, що мав би доносити інформацію до іноземного споживача, досі не запрацював: Верховна Рада лише в листопаді ухвалила законопроект про створення телерадіокомпанії.

Щодо самого Міністерства, то з відставкою Юрія Стеця воно, скоріш за все, також буде ліквідоване. Як зазначалося вище, у штаті відомства було всього 30 працівників, а витрати на зарплату та забезпечення його діяльності були мінімальними. Скоріш за все, певні напрацювання, які вдалося запустити за 9 місяців, будуть передані до інших структур – наприклад, до РНБО.

Політолог Микола Спірідонов пов’язує відставку Стеця з можливими подальшими змінами в його політичній кар’єрі. «В принципі, це правильно. Якщо рік тому рейтинги у Президента і прем'єр-міністра були кращі, то зараз, після їх обвалу, виконувати функції цензора непопулярної влади стало з політичної точки зору абсолютно неперспективно. Він вчасно йде з корабля, що тоне», – переконаний експерт. Його колеги вважають, що, попри невиправдані очікування від роботи Міністерства, сам Стець, скоріш за все, готується до іншої посади, адже «лава запасних» у пропрезидентської команди вкрай мала.

«Він усе-таки людина, близька до Президента, і якщо навіть він іде з уряду, то не виключено, що він може опинитися або в Адміністрації Президента, або на якійсь іншій, також досить значущій позиції, й буде і надалі працювати в інтересах Президента. Стець залишиться. Інше питання, де і в якій якості, але він залишиться. Не в уряді, можливо, але залишиться в структурах влади», – стверджує директор Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко.

Ще одна цікава деталь – рішучість заяв Стеця з приводу своєї відставки. В ефірі одного з телеканалів він заявив, що подасть у відставку «за будь-яких обставин», навіть якщо його звіт буде позитивно сприйнятий суспільством. Вочевидь, міністр має завдання підсилити пропрезидентську команду в інших стратегічних напрямках.

Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло».