Чоботар без чобіт, учень – без підручника. Чому чиновники заважають дітям вчитися?

Аліна Костюченкожурналіст

Кінець першого семестру – підручників немає. Навіть для мене, чиї шкільні роки пройшли на стику кризових 90-х і нестабільних 2000-х, це шок. Відсутність хоча б одного підручника сприймалося і дітьми, й батьками, як трагедія. Можливо, це через те, що тоді не було в кроковій доступності «ксероксів», а в наявності – принтерів, цифрових фотокамер та інших благ цивілізації. Не кажучи вже про персональні комп'ютери. Ну й тому, що далеко не у всіх батьків була можливість з'їздити на книжковий ринок за підручниками для дитини. І напевно, це добре. Спасибі технічноій відсталості за наше щасливе дитинство.

Нинішні школярі живуть у зовсім іншій реальності. Система середньої освіти наче спеціально побудована так, щоб перетворити учня на засмикану, замучену комплексами і незвиклу до самостійних рішень людину. А ще – щоб із дитинства привчити його до думки, що за все потрібно платити. Не знанням і стараннями, а грошима й винахідливістю. І якщо шкільні побори стали вже практично нормою, то відсутність практично всього набору підручників, з яким у 2015 році зіткнулися батьки учнів 4 і 7 класів – це щось новеньке.

Прагнеш жити – вмій крутитись

Те, що Міносвіти не впорається із забезпеченням учнів необхідними книгами вчасно, стало зрозуміло ще влітку. Учні 4-х і 7-х класів 1 вересня прийшли до школи з порожніми ранцями: належні їм книги не те що не надійшли в шкільні бібліотеки – навіть не були надруковані. 4 вересня міністр освіти Сергій Квіт все-таки «прокинувся» й пообіцяв: підручники з'являться найближчим часом. Правда, поняття «найближчого часу» у чиновників Міносвіти виявилося вельми розтяжним. 30 вересня «Слову і Ділу» в прес-службі МОН відповіли: нові підручники почнуть надходити в школи вже в листопаді, а все замовлення шкіл буде виконане тільки до кінця року.

Тим часом дітям запропонували альтернативу: роздруковувати або завантажувати на планшет/рідер книги, виставлені у вільному доступі на сайті Міносвіти.

«Батьки збирають гроші, роздруковують по пів книги – і діти ходять на уроки з роздруківками. Ті, у кого є можливість – скачують підручники на планшет. Мій син ходить до школи з великим планшетом. З одного боку це добре, тому що, «завдяки» Квіту, йому не доводиться носити з собою важезний рюкзак. Але, в той же час, я за нього переживаю: 9-річна дитина сама ходить по місту з дорогою технікою», – розповідає Олена Некрасова, мама учня 4 класу однієї з київських шкіл.

У Міносвіти вкотре продемонстрували майбутнім фахівцям, що сидять сьогодні за шкільною партою, наочний приклад того, що таке дотримання дедлайну і принципу рівного доступу до освіти. І що за порушення цього всього в дорослому світі їм нічого не буде.

Журналісти з програми «Дістало» спеціально проінспектували найбільший столичний книжковий ринок і... знайшли практично всі необхідні для учнів 4 класу підручники. Не виявилося на руках у продавців лише «Основ здоров'я» і «Я у світі». Весь інший набір книг обійшовся учасникам журналістського експерименту в 700 гривень. Щоправда, як виявилося, батьки, які вирішили піти шляхом найменшого опору, також ризикують потрапити в пастку: підручники, призначені для продажу, відрізняються від тих, які мало видати дітям Міносвіти. Багато хто виявив це вже після покупки: ті ж самі автори, той самий віковий ценз... а завдання відрізняються.

«Ми не намагалися знайти підручники на ринку. Але були батьки, які все ж вирішили це зробити. У результаті виявилося, що підручники з грифом «не для продажу» відрізняються від тих, що продаються на ринку. Хоча зовні вони однакові», – говорить Некрасова.

Приблизно така сама ситуація у всіх школах. З тією тільки різницею, що, якщо столичні батьки ще можуть собі дозволити витратитися на роздруківку книг або забезпечити дитину портативним комп'ютером, то в регіонах з цим справи гірші.

Тим більше, що і в окреслені напередодні терміни МОН знову-таки не вкластися. Наприкінці листопада заступник міністра освіти Павло Хобзей зізнався: за фактом підручники надійдуть у школи лише на початку наступного семестру. Враховуючи оперативність нашої державної машини, можна припустити, що дітям доведеться ходити з роздруківками замість книг ще й частину другого семестру.

Корінь зла

Загалом, у Міносвіти вкотре продемонстрували майбутнім фахівцям, що сидять сьогодні за шкільною партою, наочний приклад того, що таке дотримання дедлайну і принципу рівного доступу до освіти. І що за порушення всього цього в дорослому світі їм нічого не буде.

А карати в цій ситуації є кого. Спочатку в Міністерстві не могли визначитися з сумою, необхідною на друк підручників. «На початку року Міністерство вважало, що цього року воно повинно підручниками забезпечувати виключно малозабезпечені сім'ї. На це було виділено понад 50 млн грн. Надалі це фінансування збільшувалося. Після того, як громадськість сказала, що це не відповідає зобов'язанням держави з фінансування середньої освіти, міністр переглянув знову-таки це питання й попросив Кабінет міністрів збільшити фінансування вдвічі», – розповіла голова ради громадської організації «Точка росту: освіта і наука» Світлана Благодетелева-Вовк.

Далі більше. Відповідно до бюджетної децентралізації, закупівля шкільних книг (як і багато інших видаткових статей освітньої сфери) цього року була частково покладена на місцеві бюджети. У той же час, замовником послуг (друку підручників) є Міносвіти. Тобто, гроші з місцевих бюджетів мали бути переведені на рахунки МОН, яке, у свою чергу, розрахувалося б із видавництвами. Але на ділі все виявилося не так просто, як на словах. Кошти на довгі місяці «застрягли» в місцевих бюджетах через те, що Міносвіти не зволило вчасно почати переговори з губернаторами областей. Клубок проблем, що розгорнівся після цього, наочно продемонстрував всю інертність української бюрократичної системи.

Тільки наприкінці жовтня з'явилося роз'яснення, як гроші місцевих бюджетів можуть бути перераховані за підручники. Біда не в тому, що це роз'яснення з'явилося так пізно. А в тому, що воно вимагає по суті нових рішень місцевих рад, щоб змінити цільове призначення виділення коштів.

«Як відомо, підручники цього року повинні бути профінансовані на 50% місцевими бюджетами. Але як це повинно було статися, механізм не розробили – через те, що Міносвіти не почало цим займатися вчасно... Тільки наприкінці жовтня з'явилося роз'яснення, як гроші місцевих бюджетів можуть бути перераховані за підручники. Біда не в тому, що це роз'яснення з'явилося так пізно. А в тому, що воно вимагає по суті нових рішень місцевих рад, щоб змінити цільове призначення виділення коштів. Ради, як ви знаєте, у нас переобрані і коли зберуться – невідомо. Ще менш відомо, коли вони винесуть на голосування це питання. А скоро грудень. Бюджетний рік закінчиться і заплановані на підручники гроші просто згорять», – констатувала ще на початку листопада журналістка і донедавна – член Колегії МОН Іванна Коберник.

Але ще більше дивує те, що, станом на початок навчального року, у відомства була частина коштів, виділених із державного Бюджету, але друк книг так і не почався. За інформацією Коберник, ще з червня на рахунках Міністерства було 260 млн грн з 520 млн необхідних, але відомство, з непояснюваних причин, зволікало з перерахуванням грошей видавництвам.

«Міністерство здійснило всі необхідні організаційні заходи, щоб прискорити видання нових підручників. Зокрема, завершені тендерні процедури закупівлі підручників, укладено угоди з видавництвами на друк великотиражних видань для учнів 4 і 7 класів загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням українською та російською мовами», – відзвітував Квіт, виступаючи на Колегії МОН 27 листопада – в середині другої чверті навчального року.

Але й цю заяву міністра, за словами Коберник, можна піддати сумніву. «Підручників для 4 і 7 класів досі немає і МОН продовжує вводити суспільство в оману – наприклад, заявило, що вже сплачено аванс за 72% підручників. Насправді, тільки зараз сплачуються кошти, які були на рахунках МОН з літа і кількість – зовсім не 72% від потреби», – констатує експерт.

Ось і виходить, що замість книг чиновники Міносвіти можуть роздавати розгубленим дітям та їхнім батькам тільки обіцянки. І якщо у відомстві, яке, за ідеєю, мало би бути найбільш передовим у всьому Кабміні, не можуть впоратися з найпростішим завданням на кшталт друку паперових підручників... то страшно уявити, яка метушня почнеться в галузі, коли Квіт все-таки зважиться виконати обіцянку про введення в школах навчання за електронними книгами. Хіба що міністр реалізує його як зазвичай – за рахунок батьків.

Аліна Костюченко, спеціально для «Слово і Діло»