Право знати: як місцеві ради виконують закон «Про доступ до інформації»

Чотири роки поспіль закон «Про доступ до публічної інформації» не може запрацювати сповна. І навіть зараз деякі держслужбовці відверто ігнорують положення закону.

Вже чотири роки поспіль закон «Про доступ до публічної інформації» не може запрацювати на повну силу. За часів Януковича це пов’язували із закритістю влади, у 2014 році – з хаосом, який породила зміна владної вертикалі й, відповідно, чиновників. У другій половині 2015 року виправдань бути не може – деякі держслужбовці просто ігнорують положення закону «Про доступ до інформації».

З вересня експерти Центру політичних студій та аналітики розпочали кількаетапну кампанію «Знати, щоб діяти!», яка покликана перевірити відкритість органів місцевого самоврядування та оцінити виконання закону «Про доступ до публічної інформації».

Для перевірки було випадковим чином обрано 120 органів місцевого самоврядування. Вибірка охопила по 5 міських рад у кожній області України, включно з міськими радами, розташованими на підконтрольних українській владі територіях Донецької та Луганської областей.

Перший запит на публічну інформацію містив два пункти – прохання надати в електронному вигляді копію декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру одного з депутатів міської ради та прохання надати гіперпосилання на сторінку офіційного сайту міської ради, де мала б бути розміщена електронна версія декларації у разі, якщо депутат належить до переліку посадових осіб, декларації яких згідно із ЗУ «Про засади запобігання і протидії корупції» та чинним законодавством України підлягають обов’язковому оприлюдненню.

Близько чверті запитів залишилися без відповіді

За період з 22 вересня по 15 жовтня у відповідь на 120 запитів на публічну інформацію ми отримали листи від 89 міських рад обласних центрів, міст обласного значення та інших міст, розташованих у межах всіх областей України.

Чотири роки поспіль закон «Про доступ до публічної інформації» не може запрацювати сповна. І навіть зараз деякі держслужбовці відверто ігнорують положення закону.

Тобто вийшли на показник активності – 74%. Прикро, що близько чверті міських рад не надали можливості проаналізувати їхню діяльність в частині ефективності задоволення запитів громадян на предмет отримання публічної інформації. Це Костянтинівська та Курахівська міські ради Донецької області, Коростеньська, Баранівська та Олевська міські ради Житомирської області, Чопська міська рада Закарпатської області, Івано-Франківска та Косівська міські ради Івано-Франківської області, Ірпінська міська рада Київської області, Кіровоградська та Гайворонська міські ради Кіровоградської області, рада міста Стрий Львівської області, Снігурівська міська рада Миколаївської області, Болградська міська рада Одеської області, Миргородська міська рада Полтавської області, Роменська міська рада Сумської області, Старокостянтинівська міська рада Хмельницької області.

Своєрідний антирекорд було побито Тернопільською областю, де з п’яти органів місцевого самоврядування, які підпали під вибірку проекту, лише однією – Тернопільською міською радою – було надано відповідь на наш лист. Без відповіді залишилися запити, надіслані до Бучацької, Кременецької, Чортківської та Бережанської міських рад.

Взірцями для інших стали 5 регіонів – Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Рівненська, Харківська, та Черкаська області, де всі виконавчі комітети міських рад підготували та надали відповіді на запит про публічну інформацію.

Крім цього, в ході моніторингу виявилося, що в дев’яти міських рад електронні скриньки, на які пропонувалося надсилати запити, виявилися неробочими (Бобринецька міська рада Кіровоградської області, Лисичанська міська рада Луганської області, Золочівська та Глинянська міські ради Львівської області, Очаківська міська рада Одеської області, Скадовська міська рада Херсонської області, Сторожинецька міська рада Чернівецької області та Городнянська міська рада Чернігівської області). До трьох міських рад із цього переліку вдалося достукатися через офіційні електронки, адреси яких розміщені в розділі «Контакти» офіційного веб-сайту кожного з органів самоврядування – таким чином ми отримали відповіді від Знам’янської міської ради Кіровоградскої області, Миколаївської міської ради та ради міста Хорол Полтавської області.

Варто зазначити, що з 89 міських рад, які відповіли на запити на публічну інформацію, офіційно визначені електронні адреси, куди мали б надходити запити громадян, були зазначені на сайтах лише 58 міських рад. А відповіді з офіційних електронних скриньок, на які було надіслано запити, надали 56 міських рад.

Водночас більше третини спеціалістів міських рад, відповідальних за доступ громадян до публічної інформації (а саме – 33), надіслали відповіді з інших електронних адрес, які часто були не підписаними, а в окремих випадках, очевидно, навіть особистими. Це суттєво ускладнило можливість швидкого визначення приналежності відповіді конкретній міській раді, а ідентифікувати відправника листа можна було лише при перегляді прикріпленого документу з текстом, оформленому на офіційному бланку міської ради. Однак траплялися випадки, коли й цього зробити було неможливо – відповідь не була оформлена на бланку, зі змісту не можна було зробити висновки про депутата якої міської ради йде мова або міською радою надавалася лише копія Декларації без супровідного листа.

Щодо швидкості розгляду запитів на публічну інформацію та дотримання термінів, визначених законодавством, зазначаємо, що 76 міських рад успішно справилися з цим завданням, і 86% відповідей були отримані вчасно. Найбільша активність спостерігалася на третій та четвертий день після надсилання запиту – тоді було отримано 16 та 26 листів відповідно.

Задовольнити не можна відмовити

Аналізуючи безпосередньо виконання запиту на публічну інформацію, маємо наступні показники:

39 міських рад задовольнили перший пункт запиту на публічну інформацію та надали копії Декларацій депутатів міських рад або відомості, зазначені в декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру.

40 міських рад відмовили в наданні копії декларації депутата, посилаючись на те, що згідно з абзацом другим частини третьої статті 8 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» депутати місцевих рад зобов’язані щороку до 1 квітня подавати декларацію про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за минулий рік. При цьому жодна з міських рад всупереч статті 22 ЗУ «Про доступ до публічної інформації» не переслала запит на отримання публічної інформації до її законного розпорядника, тобто до кадрового відділу організації, установи чи підприємства, де працює на постійній основі депутат міської ради. В деяких листах не було навіть зазначено, де працює депутат і куди саме може звернутися запитувач для задоволення свого прохання.

10 міських рад відповіли запитувачу публічної інформації та повідомили про перенаправлення запиту за належністю до компетентних установ/закладів/підприємств, які зобов’язані організувати розгляд запиту та надати відповідь протягом 5 робочих днів із моменту його отримання.

За результатами надання відповіді на це та друге питання, оцінювалася повнота наданої інформації. За цим показником переважна більшість відповідей не відповідає ідеальному шаблону. Обґрунтовано відповіли на всі поставлені питання та задовольнили прохання, викладені в запиті, або надали аргументовану відповідь про неможливість передачі таких відомостей 41 міська рада. Тридцять дев’ять надали інформацію не в повному обсязі, ще дев’ять відповідей містили прямі відмови щодо задоволення одного чи обох пунктів запиту.

Найбільш недолугими спробами аргументувати відмову стали наступні:

«…Оскільки депутат не працює в міській раді, декларація ним не надавалася, а виконком не є розпорядником запитуваної інформації.» (Южноукраїнська міська рада Миколаївської області)

«...Декларація депутата міської ради... перебуває безпосередньо у приватного підприємця...» (Каховська міська рада Херсонської області)

«…Оприлюдненню підлягає не декларація, а відомості… Як вбачається зі змісту запиту, необхідно надати… саме копію Декларації. Декларація містить інформацію з обмеженим доступом, у зв'язку з чим копія… не може бути надана» (Зеленодольська міська рада Дніпропетровської області)

«…декларація…містить інформацію з обмеженим доступом…, яка… не підлягає оприлюдненню» (Добропільська міська рада Донецької області)

«... є депутатом… та є суб’єктом декларування. Однак станом на 01.04.2015 р. до виконавчого комітету… декларації… не надходило» (Дубровицька міська рада Рівненської області)

«..ЗУ «Про доступ…» не передбачено, що міська рада повинна створювати електронні копії… та ретушувати інформацію з обмеженим доступом… міська рада не може надати запитувану Вами інформацію, що перебуває на зберіганні в міській раді» (Корецька міська рада Рівненської області)

«...оскільки декларація відсутня в електронному вигляді, прошу вказати поштову адресу, на яку буде направлено копію запитуваного документу» (Вінницька міська рада)

«…ЗУ… передбачає доступ до інформації, а не документа» (Одеська міська рада)

Як можна помітити, в деяких випадках надаються пояснення, які прямо суперечать закону. Наприклад, у відповіді Валківської міської ради (Харківська область) було зазначено, що «...Валківська міська рада не є розпорядником запитуваної… інформації, оскільки ним є депутат… (який) лише передав на зберігання до міської ради декларацію… як це передбачено законодавством. Таким чином, задовольнити… запит Валківська міська рада не має законних підстав». Однак, відповідно до ст. 13 ЗУ «Про доступ до публічної інформації», саме депутати й не являються є публічної інформації. Ними, передусім, визначені такі суб’єкти владних повноважень, як державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади АРК, інші суб’єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства й рішення яких є обов’язковими.

Кращі серед рівних

Зважаючи на те, що перед кожною міською радою було поставлено однакові умови для опрацювання запитів на публічну інформацію, за результатами оцінки кожної з відповідей п’яти міських рад було виведено середній рейтинговий бал для кожної з областей. За цим показником на першому місці виявилася Рівненська область – отримано інформацію від 5 міських рад, відповідь міськради обласного центру оцінено найвищим балом. На другому місці – Черкаська область, на третьому – Харківська.

І хоча Тернопільська область відзначилася лише однією відповіддю з п’яти надісланих запитів, найнижчу сходинку рейтингу «взяла» Кіровоградщина – отримані відповіді двох міських рад мали низький рівень якості підготовки.

Оскільки максимально можлива кількість балів, яку могла отримати область за підсумками першої хвилі моніторингу – шість, а кращий результат роботи місцевих органів самоврядування представниками Центру політичних студій та аналітики оцінено у два бали, працювати надалі є над чим. Отож, з наступного тижня стартує друга хвиля Всеукраїнської моніторингової кампанії «Знати, щоб діяти!», яка здійснюється за фінансування Європейського союзу та Ради Європи в рамках спільної програми «Зміцнення інформаційного суспільства в Україні». Можливо, для когось вона стане гарним шансом виправитися.

Дарія Слизьконіс, спеціально для «Слово і Діло»