Бенкет під час чуми: наскільки виправданою є вартість нинішніх місцевих виборів?

Витрати на нинішні місцеві вибори для всіх учасників складуть близько 2 млрд гривень. Втім, головним питанням залишається доцільність і ефективність витрачених коштів для отримання необхідної кількості голосів виборців.

Будь-які вибори в Україні – задоволення не з дешевих. Україна займає перші позиції за витратами на передвиборчу агітацію серед усіх країн Європи. Це непряме свідчення справжніх об’ємів тіньової економіки в нашій державі, які згодом працюють на ринку політичних послуг. Велика частина грошей, які витрачаються під час виборчих кампаній, як правило, має корупційне походження.

Політики дуже повільно здійснюють кроки у напрямку детінізації виборчого процесу. Враховуючи постійні політичні потрясіння, які переслідують українців останні 15 років, в середньому вибори в Україні відбуваються раз на два роки: так, в період 2014-2015 рр. ми достроково обирали Президента, Верховну Раду, а нині – депутатів до всіх місцевих рад та мерів міст, сільських, селищних голів. Окрім агітаційних витрат виборчих штабів, які сукупно вимірюються десятками мільярдів гривень, щоразу з Державного бюджету виділяються ще й офіційні видатки. Цього року на організацію виборчого процесу з Держбюджету було виділено 1 млрд 180 млн грн.

На смак і колір: видова класифікація українських політиків на місцевих виборах«Слово і Діло» спробувало уявити, якими побачили учасників виборчих перегонів-2015 звичайні українці. І вийшла вельми цікава компанія.

Значно вищими є витрати самих учасників виборчих перегонів – політичних партій та кандидатів. Партії декларують лише невеликі витрати на свої передвиборчі кампанії. Тоді як левова частина фінансування здійснюється за рахунок «тіньових» джерел. Експерти ж можуть оцінювати лише приблизну вартість усієї виборчої кампанії, або певної політичної сили/кандидата за підрахунками витрат на зовнішню рекламу, агітацію, замовними матеріалами в ЗМІ. Досить важко порахувати кошти, які витрачаються на організацію роботи виборчого штабу, гонорари, зарплати. Окрема стаття видатків – підкуп виборців.

Однією з найдорожчих виборчих кампаній вважаються парламентські вибори у 2012 році. Навіть після кризового періоду 2008-2009 років, в середньому, для перемоги партії на виборах витрачали близько 50 млн доларів, а кандидати-мажоритарники – близько 1 млн доларів. Витрати на цьогорічні місцеві вибори, за підрахунками експертів, будуть меншими, хоча в цілому для всіх її учасників складуть близько 2 млрд гривень.

Традиційно, найбільші кошториси складають на зовнішню рекламу та на присутність у ЗМІ. За підрахунками експертів з Комітету виборців України, з-поміж 20 тисяч бордів по всій Україні до передвиборчої агітаційної кампанії залучено дві третини площ. В середньому вартість оренди 1 борду складає 3500 грн на місяць, тобто за 2 місяці виборчих баталій партії та кандидати витратили на зовнішню рекламу більше 100 млн грн. Та найбільш вражаючі витрати учасників виборчих перегонів очікують під час замовлення агітації на телебаченні, адже саме телевізор досі залишається найвпливовішим інструментом маніпулювання виборцем. При підрахунку витрачених коштів слід враховувати пряму і непряму рекламу («джинса»). Під час цієї виборчої кампанії загальні витрати на агітацію склали близько 800 млн грн. Щодо прихованої реклами, то, за даними Інституту масової інформації, основними замовниками «джинси» у період передвиборчої кампанії під час місцевих виборів стали партії «УКРОП», «Наш Край» та «Опозиційний Блок».

Значно дешевше політикам обійшлося використання інших каналів для донесення своєї агітації – друковані видання, Інтернет та радіо. Кампанія в друкованих ЗМІ коштувала всім учасникам виборчих перегонів приблизно 20 млн грн, в Інтернеті – близько 200 млн грн, на радіо – трохи більше 300 млн грн.

Вибори мера Києва: з ким працюють відомі політтехнологи?«Слово і Діло» проаналізувало, з ким на місцевих виборах у Києві працюють відомі політтехнологи.

Звичайно, частина грошей іде на зарплати штабістів, виготовлення партійної продукції (листівки, брошури, агітаційні намети, партійні газети). Загалом – це ще близько 300 млн грн. Співмірність витрат нинішньої місцевої виборчої кампанії із минулорічною парламентською експерти пояснюють наявністю нових політичних проектів, які хочуть швидко «розкрутити» свої партійні бренди. Усе це – заради участі у майбутніх позачергових парламентських виборах, на ймовірність проведення яких на початку 2016 року все частіше вказує низка об’єктивних обставин.

Втім, головним питанням залишається доцільність та ефективність витрачених коштів для здобуття необхідної кількості голосів виборців. Українці відверто втомилися від тієї кількості агітації, обсяги якої за останні кілька місяців просто збивають із пантелику пересічного громадянина. Недосконалість вітчизняного законодавства та бажання партій якомога швидше «розкрутити» власний бренд без прив’язки до реальної ідеологічної та системної партійної роботи із розбудови осередків, ведуть лише до здорожчання виборчих кампаній. Найцікавіше те, що збільшення кошторисів не гарантує перемоги тій чи іншій партії чи кандидату. Не суттєво допоможе підкуп виборців: згідно із опитуванням, проведеним Фондом «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва та КМІС, майже 74% українців не збираються продавати свій голос. При цьому, лише 6,4% респондентів готові гарантовано віддати свій голос за матеріальну допомогу від кандидата/партії.

Скільки коштує виборча кампанія в Києві?26 різних партій, які беруть участь у місцевих виборах у столиці України, витратили на агітацію 161 мільйон 652 тисяч 900 гривень.

Витрати партій та кандидатів під час останньої передвиборчої кампанії яскраво засвідчили 3 тенденції. По-перше, гроші, витрачені на зовнішню рекламу та ЗМІ, дуже посередньо конвертуються в реальну підтримку партії/кандидата під час голосування. Яскравим прикладом цілковитого провалу на цих місцевих виборах є поки що не остаточний, але низький результат партії «Рух за реформи» та кандидата в мери Києва від цієї політсили Сергія Думчева. За приблизними підрахунками експертів, кампанія із «розкрутки» цього політичного бренду, яка відбувалася лише на теренах столиці, коштувала від 12 до 15 млн доларів.

По-друге, партії досі не працюють із виборцями в міжвиборчий період. Агітація під час виборів не є в класичному розумінні роботою партійних осередків зі своїми потенційними прихильниками. Саме тому в останні тижні виборчої кампанії в штабах спостерігали зворотній ефект: насиченість агітаційною продукцією та рекламою з усіх можливих носіїв почала відверто дратувати громадян. Це, своєю чергою, стало ще одним демотивуючим фактором для відвідин виборчих дільниць, загальної апатії, розчарування.

По-третє, два попередніх чинники вплинули на низьку явку виборців. На жаль, в найближчому майбутньому це може стати поганим сигналом загалом для усіх майбутніх волевиявлень. Неспроможність мобілізувати «свого» виборця – це ще одна вада виборчих штабів партій та кандидатів. Значно ефективніше було б витратити гроші не на зайву друковану продукцію чи рекламний ролик на ТБ чи радіо, а на підвищення загальної інформованості громадян про важливість місцевих виборів і специфіку нового виборчого закону. Для цього із навчально-пропагандистською метою партії/кандидати могли б організувати передвиборчі курси для тих громадян, яким не байдужа власна політична грамотність, а отже – відповідальність за долю свого міста, області, регіону. Крім того, такі заходи дозволили б виборчим штабам тримати постійну робочу атмосферу зі своїм виборцем, вчасно його мобілізуючи під час голосування. Деякі партії застосовували подібні методи роботи з громадянами, чим значно скоротили власні витрати, а значить – ефективно скористалися наявним ресурсом.

Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»