Напередодні засідання Генасамблеї ООН, яке відбудеться наприкінці вересня, керівництво Росії намагається нав'язати світові свої правила гри. У Кремлі вкотре продемонстрували здатність в оригінальний спосіб розв'язувати складні геополітичні головоломки.
Останніми тижнями Росія публічно демонструє небажання виконувати Мінські домовленості. У такий спосіб президент РФ Володимир Путін дає зрозуміти світовим лідерам, що лише одними санкціями Заходу не вдасться змусити російське керівництво відступити від задуманого.
Водночас, на Донбасі вже більше тижня триває умовне перемир'я: бойовики майже припинили регулярні обстріли позицій українських військових, хоча важкого озброєння так і не відвели. Під час чергового раунду переговорів Тристоронньої контактної групи в Мінську так і не було вирішене питання про підписання угоди щодо відведення від лінії зіткнення озброєнь калібру до 100 міліметрів і танків.
Тим часом Росія вже не приховує активізації своєї участі в громадянському конфлікті в Сирії та підтримці режиму тамтешнього президента Башара Асада. Цими днями у Кремлі підтвердили надання військово-технічної допомоги сирійській владі, а також присутність у країні російських військових фахівців.
Чи означає це, що керівництво РФ досягло своїх цілей на Донбасі і перейшло на новий рівень протистояння з країнами Заходу в іншому геополітичному вимірі? На жаль, усе, що нині відбувається в Сирії. потрібно розглядати і в контексті ситуації на в Україні. Володимир Путін та його команда лише ускладнюють рівень протистояння, підвищуючи ставки у грі.
Нові умови Путіна
Фактично Росія відмовляється від формату Мінських домовленостей, демонструючи бажання переглянути ситуацію з Донбасом та Україною вже в інших стартових умовах. У Кремлі вдало скористалися ситуацією з політичною нестабільністю в Україні, яка значною мірою посилилася після дискусії щодо внесення змін до Конституції.
Наступний крок Росії – домогтися того, щоб у світі визнали проведення місцевих виборів у самопроголошених республіках ДНР-ЛНР, які мають відбутися 18 жовтня. Володимир Путін публічно підкреслив тезу про те, що крок української влади щодо внесення змін до Конституції є недостатньою передумовою для встановлення миру на Донбасі. «Я хочу нагадати, що, відповідно до Мінських угод, поправки до Конституції України передбачаються, але вони повинні бути зроблені в ході обговорення й діалогу, за узгодженням із Донбасом, із територіями невизнаних республік ДНР і ЛНР. Нічого подібного, на жаль, сьогоднішня влада в Києві не робить і ніякого узгодження цих поправок до Конституції України не відбувається», – заявив російський президент в одному з останніх інтерв'ю російському агентству ТАСС.
Крім того, на думку російського президента, Мінські угоди передбачають ще й інші умови до виконання українською стороною. «Поправки до Конституції мають бути погоджені з Донбасом – раз, закон про вибори в органи місцевого самоврядування має бути погоджено з Донбасом – два, має бути ухвалений закон про амністію – три, він не ухвалюється, і має бути введений у дію закон про особливий статус цих територій. Він ухвалений, але його введення знову відкладене», – окреслив нові умови дотримання мирних домовленостей Володимир Путін.
До речі, російський президент лукавить, говорячи про невиконання умови щодо амністії: ще 16 вересня 2014 року Верховна Рада ухвалила закон «Про недопущення переслідування та покарання осіб-учасників подій на території Донецької та Луганської областей». Щоправда, в цьому документі гарантувалася амністія лише для тих бойовиків, які протягом місяця після набрання чинності документа склали зброю, звільнили заручників, розблокували адміністративні будівлі та подали відповідну заяву. Однак апетити Кремля за останній рік лише зросли: фактично від української влади вимагають загальної амністії для всіх бойовиків, які чинили важкі злочини.
Наразі, на думку експертів, ситуація на Донбасі отримала усі ознаки так званого «замороженого конфлікту». Аби остаточно досягти цієї мети, керівництву Росії потрібно лише одне: легітимізувати «владу» так званих ДНР-ЛНР шляхом проведення місцевих виборів. Завдання-максимум – амністувати злочинців і провести вибори за власними правилами. Якщо це не вдасться – найбільш одіозних керівників ДНР та ЛНР «утилізують», а на заміну їм запропонують більш притомних кандидатів. Як варіант – із колишніх втікачів-«регіоналів», які зараз перебвають на утриманні в Росії.
Наступний крок «мирного врегулювання» за сценарієм Кремля – перекласти весь тягар за відновлення зруйнованого Донбасу на економіку України. «Сценарій Москви на сьогоднішній день полягає в тому, щоб за допомогою Мінська-2 дійсно повернути ці території, але на своїх особливих умовах, та повісити на Україну фінансування та відновлення всієї зруйнованої інфраструктури», – вважає політичний експерт Василь Мокан.
На гачку у Кремля
Українська влада демонструє поступливість у питанні дотримання Мінських домовленостей. Головний аргумент – фактично виконання вимог в односторонньому порядку гарантує прихильність ЄС та США, а отже – і надію на посилення санкцій для Росії. Президент Петро Порошенко та його політичні соратники як мантру повторюють тезу про те, що у випадку невиконання Україною вимог Мінських домовленостей, партнери від неї відвернуться, залишивши сам-на-сам із агресивною Росією та її мільйонною армією.
Щоправда, український президент натякнув, що в разі провалу Мінських угод українська влада готова повернутися до змісту змін до Конституції. «Якщо дійде до військового чи надзвичайного стану, не вагаючись ні секунди, я видам відповідний указ, подам відповідне рішення до Верховної Ради. І в умовах запровадження надзвичайного чи воєнного стану ніякі зміни до Конституції голосуватися не будуть», – днями заявив пан Порошенко.
Тим часом, поки ситуація на фронті виглядає спокійною, у Кремлі неодмінно розраховують на внутрішню політичну дестабілізацію, індикатором якої стануть події після місцевих виборів 25 жовтня. Особливий акцент робиться на розлад парламентської коаліції та можливість проведення дострокових парламентських виборів навесні 2016 року. Безумовно, у випадку реалізації такого сценарію проросійським силам вдасться отримати більшу прихильність виборців, так, як це вже свого часу відбувалося в 2006-2007 роках. Тоді, після дворічних розладів у «помаранчевій» команді, «Партія регіонів» очікувано отримала реванш та в парламенті 6-го скликання здобула аж 175 мандатів.
Взявши паузу в конфлікті на Донбасі та втягнувшись у конфлікт у Сирії, Росія планує вбити одразу двох зайців. У випадку з Україною – здобути собі вигідні позиції в новому форматі мирних домовленостей, результатом яких стане формалізація статусу ДНР-ЛНР та остаточне визнання Криму російською територією. Сирія ж може стати додатковим аргументом для подальшої геополітичної експансії Москви у Близькосхідному регіоні. Про гегемонію саме на цьому напрямку Володимир Путін уже домовився з Китаєм. До того ж, у випадку розв'язання конфлікту в Сирії, вимогою Росії можуть стати нові правила гри на світовому енергетичному ринку, де поки що першу скрипку грає США. Ще однією цікавою деталлю того, як конфлікт у Сирії опосередковано впливає на ситуацію у світі, є проблема біженців, які вже заполонили країни Європейського Союзу. Вочевидь, урядам європейських країн доведеться витратити не один мільярд євро для розв'язання даної проблеми.
У складних геополітичних хитросплетіннях ключовим питанням є лише запас міцності основних гравців. Тож інтерес України полягає як раз у тому, щоб не дати путінському режиму сформувати новий порядок денний щодо перегляду Мінських домовленостей та не допустити умовного «Мінська-3». Поки що найслабкішу ланкою в діях української влади складає увесь спектр старих проблем: високий рівень корупції, недостатній темп реформ, зубожіння населення, слабка економіка. Що оберуть основні політичні гравці? Скористаються тимчасовим «тайм-аутом» у конфлікті на Донбасі, домовившись про нові правила гри та зосередившись на ідеї відбудови України? Чи знову візьмуться за старе – політичні чвари, конфлікти та перманентні перевибори?
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»