В передчутті диктатури: скринька Пандори, яку відкрила «Свобода»

Трагічні події біля будівлі Верховної Ради в день голосування за зміни до Конституції викривають нову неприємну політичну реальність: політики заради рейтингів здатні піти навіть на теракти та вбивства в самісінькому центрі столиці.

Трагічні події біля будівлі Верховної Ради в день голосування за зміни до Конституції викривають нову неприємну політичну реальність: політики заради рейтингів здатні піти навіть на теракти та вбивства в самісінькому центрі столиці. Ситуація докорінно відрізняється від революційних подій 2013-2014 років та розстрілу мирних протестувальників на вулиці Інститутській: тодішній протест переріс у справжнє політичне протистояння проти системи, яка не хотіла змінюватися і будь-що прагнула залишитися при владі. Нинішні події символізують нову еру в засобах боротьби для досягнення політичних цілей – бійки, теракти, провокації.

При цьому неважливо, яка саме політична сила використовує такі методи, важливо інше: до якого результату призведуть такі дії? Хто отримає справжні політичні дивіденди? І чи справді українське суспільство готове саме до таких методів ведення політичних змагань?

«Свободу» не спинити?

Декілька цікавих фактів, які одразу ж спадають на думку за підсумками сутичок біля парламенту. По-перше, вони сталися вже після того, як народні депутати 265-ма голосами таки підтримали у першому читанні зміни до Основного закону в питанні децентралізації. Що стало приводом для агресії з боку протестувальників – достеменно не відомо, учасники конфлікту називають різні версії. Втім, бойова граната, кинута в бік загонів внутрішніх військ та Нацгвардії, яка вже спричинила смерть 3-х правоохоронців, чомусь опинилася в руках саме одного з протестувальників. Найдоречніше запитання: навіщо було її кидати, якщо очевидного плану щодо будь-яких наступальних дій у протестувальників не було? Адже нардепи вже майже розійшлися з будівлі парламенту.

Відповіді саме на ці запитання має знайти неупереджений слідчий. Вочевидь, як і з розслідуванням убивств «Небесної сотні», знайти істину йому буде вкрай важко. Річ у тім, що, з одного боку, ситуацій, коли протестувальники використовували бойову зброю проти правоохоронців, в новітній українській історії вкрай мало. Починаючи із подій Революції на граніті, скандального поховання Патріарха Володимира (Романюка) в центрі Києва в липні 1995 року, протестних акцій «Україна без Кучми», Помаранчевої революції та навіть подій Революції Гідності, вперше в історії незалежної України протестувальник зухвало використав небезпечну бойову зброю високої вражаючої сили в центрі Києва проти неозброєних захисників правопорядку. Причому – і це важливо – зробив це не після кількамісячних протистоянь, не у момент крайнього відчаю чи з метою самозахисту, а саме із провокативною, наступальною метою. Щоправда, остаточна мета такого вчинку залишається невідомою.

Децентралізація по-українськи: зіткнення, гранати, кров і смертьВерховна Рада України в першому читанні ухвалила законопроект про внесення змін до Конституції України в частині децентралізації. За прийняття законопроекту про конституційну реформу проголосували 265 із 368 пррисутніх депутатів Верховної Ради, проти – 87.

Що це: спроба посилення згасаючого політичного впливу, чи випадкове трагічне невиправдане застосування сили? Згадаймо, «Свобода» вже не раз використовувала силу задля досягнення швидкого іміджевого ефекту: так, наприклад, сталося 18 березня 2014 року, коли тодішні нардепи-свободівці застосували грубу фізичну силу проти екс-очільника НТКУ Олександра Пантелеймонова прямо у його кабінеті. Версія про необхідність підняття власних рейтингів за допомогою вдалих телевізійних «картинок» виглядає досить правдоподібною: напередодні місцевих виборів потрібно залишатися в тонусі. Зважаючи на конкуренцію з боку інших політичних сил, зайвий «радикалізм» в боротьбі за голоси виборців не завадить.

Вже зараз бійця добровольчого батальйону «Січ» Ігоря Гуменюка, якого міліція підозрює у скоєнні вибуху на мітингу під Верховною Радою, захищають адвокати – члени ВО «Свобода», зокрема екс-голова Житомирської ОДА Сидор Кізін. У «Свободі» намагаються будь-що «загасити» гучний скандал і відкидають звинувачення в політичних провокаціях. Наразі завдання у партії не з легких: команді Олега Тягнибока потрібно нейтралізувати негативний вплив від подій біля стін парламенту. Інакше весь ефект на створення іміджу захисників Вітчизни і патріотів, на який в партії активно витрачали сили й засоби останні 3 місяці, зійде нанівець.

Кому це вигідно?

Найперше, що спадає на думку – в дестабілізації внутрішньополітичної ситуації перш за все зацікавлені у Кремлі. Так, питання прямого чи непрямого втручання у внутрішні процеси в Україні – це не безпідставне припущення, а цілком імовірна версія розвитку подій. Щоправда, довести існування такого «ланцюжка» буде вкрай важко. Але якщо на ситуацію поглянути ширше, то виявиться, що останні події під Верховною Радою вигідні не лише для путінського режиму.

Насправді, якщо подивитися на складну систему політичних взаємозв’язків, то дестабілізація ситуації може бути вигідна, передусім, для тих політичних сил і їхніх спонсорів, які прагнуть досягти якнайшвидшого переобрання Верховної Ради. І «Свобода» в даному питанні була використана як один з інструментів досягнення цієї мети. Передусім, ідеться про політичні сили «Укроп», «Опозиційний блок» та «Радикальна партія Ляшка». Цікаво й те, що і протестувальники від «Укропу», і мітингарі з «Радикальної партії» брали участь в акції протесту під стінами парламенту разом зі «Свободою». Тим часом «Опозиційний блок» лише підіграв на слабкостях коаліції: підтримавши зміни до Конституції разом із пропрезидентською фракцією та «Народним фронтом», колишні «регіонали» дали привід для решти членів коаліції говорити про припинення свого членства в парламентській більшості. Після цього, ніби за попередньо узгодженим сценарієм, відбувся гучний вихід «РПЛ» із складу коаліції.

Чому Ляшко вийшов з коаліції? Думки експертів«Слово і Діло» спробувало розібратися, які справжні причини виходу «радикалів» зі складу парламентської коаліції.

Отримає своє й ВО «Свобода», яка швидко перейде від формату всеукраїнської партії до не надто чисельної праворадикальної спільноти з примарними шансами знову отримати серйозну підтримку українців на виборах до парламенту.

Більше того, за ретельного аналізу стає зрозумілим, що радикалізація політичної ситуації може бути вигідна і владі. Так, саме міністр внутрішніх справ публічно звинуватив керівництво «Свободи» у вчиненні злочину, який призвів до загибелі правоохоронців біля стін парламенту. «Гранату кинув член партії «Свобода» і боєць батальйону «Січ», який перебуває у відпустці. Я вважаю, що це злочин, а не політична позиція. Тягнибок привів під Верховну Раду не протестувальників, Тягнибок привів бандитів, які вбивали й калічили наших солдатів», – заявив міністр на своїй сторінці у Facebook.

Така заява не випадкова – аж надто від неї тхне політичним кілерством. Відтепер можна прогнозувати, що українське суспільство отримало своєрідну попереджувальну ін’єкцію проти будь-яких протестних акцій у центрі столиці. Перш за все – проти дій влади, які все частіше викликають невдоволення пересічних українців. Хто ж захоче вийти на протест, під час якого в будь-який момент може статися теракт зі значними трагічними наслідками? Чи має така версія право на життя – ми зможемо побачити, аналізуючи слідчі дії правоохоронців стосовно пошуку замовника цієї провокації. Адже навряд чи хтось має сумніви, що боєць батальйону «Січ» кинув гранату у натовп без попереднього узгодження зі своїми покровителями.

В передчутті нових політичних загроз

Дві основні загрози, які виникли в результаті трагічних подій біля Верховної Ради, більш ніж очевидні.

Перша полягає в розхитуванні внутрішньої політичної ситуації, кульмінацією якої має стати оголошення дострокових парламентських виборів. Очевидно, що певні політичні гравці – чи за власною ініціативою, чи то підживлюючись реваншистськими настроями з-за кордону – намагаються розхитати зв’язку «Президент-парламент», почавши з останнього. Послабивши позиції Президента та користуючись загальними негативними настроями суспільства щодо «недореформаторських» дій нинішньої влади, нові політичні гравці намагатимуться зіграти у власну гру.

Друга загроза – не менш актуальна. Це право на диктатуру. Вочевидь, події на кшталт теракту під стінами ВР, можуть змусити Президента до більш рішучих дій. Перш за все – оголосити військовий стан. Тоді про жодні розмови щодо дочасних виборів парламенту не йтиметься. Натомість українці вперше у своїй історії можуть зіштовхнутися з цілком реальною загрозою диктатури однієї людини. Якими б мотивами вона не керувалася і яким би позитивним набором якостей не володіла, військова диктатура – це шлях у нікуди.

Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло».