Передвиборча ситуація на Житомирщині: партії відходять у минуле?

На прикладі одного із регіонів країни – Житомирщини – спробуємо простежити одну (і дуже цікаву) особливість: кандидати на посаду мера міста так само, як і кандидати на посади сільських (селищних) голів, опиняються у кращій ситуації саме тоді, коли йдуть на вибори в якості самовисуванців.

Нинішня пора проходить в очікуванні реального, а точніше офіційного старту виборчої кампанії до органів місцевого самоврядування. Партії, кандидати у депутати та претенденти на посади сільських та міських голів у більшості регіонів України вже заявили про свої плани та наміри, а тому вже сьогодні можна говорити про певні особливості та характеристики майбутньої кампанії, а також про шанси на перемогу тих чи інших гравців.

Тут-таки про гравців. Найліпше це поняття за нинішньої виборчої системи із «відкритими списками» підходить до кандидатів на виборні посади сільських, селищних та міських голів, які можуть з’являтися на полі виборчих боїв не лише з допомогою партій, але й висуватися самостійно. На прикладі одного із регіонів країни – Житомирщини – спробуємо простежити одну (і дуже цікаву) особливість: кандидати на посаду мера міста так само, як і кандидати на посади сільських (селищних) голів, опиняються у кращій ситуації саме тоді, коли йдуть на вибори в якості самовисуванців. Запитання «А як же із партійною підтримкою?» не викликає у населення більшості міст та сіл жодних побоювань з приводу відсутності підтримки кандидата в мери чи сільського голови з боку партійних штабів. Це ще раз підсилює аргументи про слабкість партій і певну штучність партійної системи у виборах до місцевих рад.

Наприклад, у Житомирі, де наразі серед очевидних фаворитів у боротьбі за крісло мера міста називають виконувача обов’язків міського голови Любов Цимбалюк, її належність до осередку місцевої «Батьківщини» зумовлювала майже автоматичну підтримку у середовищі симпатиків цієї партійної структури. Однак напередодні виборів стосунки між Цимбалюк та керівництвом обласної організації «Батьківщини» загострилися й наразі ймовірність самовисування нинішньої очільниці міста в статусі «в. о.» надто очевидна. Хто більше виграє від такого «непорозуміння», сказати складно, однак уже сьогодні зрозуміло, що житомирський осередок «Батьківщини» отримає значні репутаційні втрати як партія, яка не змогла скористатися нинішнім стартовим рейтингом своєї представниці для отримання максимально можливого результату серед виборців обласного центру. Щодо Цимбалюк, то її «самостійний» похід на вибори міського голови дасть змогу шукати ймовірних союзників у середовищі кількох партій, які з різних причин не змогли запропонувати житомирянам власного потужного кандидата.

Бої без правил, або Основні тренди виборів мера в ЖитомиріЗа роки Незалежності Житомиру відверто не щастило з мерами – при владі ще жодного разу не було особистості, що змогла б кардинально вплинути на життя міста. Чи стануть жовтневі вибори винятком і до яких методів вдаватимуться кандидати?

А ось суперник Цимбалюк, перший заступник мера Житомира Сергій Сухомлин, який сьогодні вважається її найголовнішим конкурентом, спиратиметься на підтримку партійців «БПП-Солідарності». Тут так і проситься словосполучення «буде змушений опиратися» на таку підтримку, оскільки сам факт такої підтримки матиме суто номінальне значення. Найпершим чином тому, що рівень популярності партії «БПП-Солідарність» у Житомирі невисокий і давно вже не демонструє проявів до зростання. Отож Сухомлин буде змушений здебільшого розраховувати на власний потужний фінансовий ресурс і, значним чином, на підтримку своїх впливових друзів: віце-прем’єр-міністра Геннадія Зубка та народного депутата Борислава Розенблата.

А ось іще один імовірний кандидат на посаду Житомирського міського голови, Наталія Чиж, розраховує лише на динаміку рейтингу «Самопомочі», яку вона очолювала упродовж півроку в Житомирі, а зовсім недавно – і в масштабах усієї області. Кандидат від «Самопомочі» в Житомирі може вважатися класичним партійним кандидатом – коли лідера «робить» і створює партія.

В інших великих містах Житомирщини кандидати на посаду міських голів також розраховуватимуть на значну, якщо не повну автономію від партійного впливу чи партійної підтримки. Наприклад, нинішній мер Коростеня Володимир Москаленко завжди вважався комуністом, хоча попередні чотири мерські каденції політика давно знівелювали його партійну приналежність. Нині Москаленко має високий рейтинг популярності, а значить – чудові шанси на обрання вп’яте поспіль. Тож підтримка чи політичний спротив будь-якої партії для чинного мера Коростеня особливого значення не має.

В іншому місті області, Новограді-Волинському, назріває зміна прізвища мера, оскільки нинішній очільник Володимир Загривий повторно (а якщо точніше – втретє) на вибори не збирається. Натомість основна боротьба очікується між двома тутешніми «важковаговиками» – колишнім головним лікарем місцевої лікарні, а згодом – медичним чиновником високого столичного рівня Віктором Весельським та колишнім командиром 8-го армійського корпусу, а також депутатом Житомирської облради Петром Литвином. Хтозна, наскільки зважатиме пан Литвин на свою вкрай невдалу генеральську роль під час минулорічної трагедії українських військ під Іловайськом, і чи розраховуватиме він у своїх виборчих сподіваннях на допомогу свого могутнього брата – нинішнього нардепа Володимира Литвина? Втім, з огляду на «литвинівську» участь у виборах мера Новоград-Волинського, дуель «Литвин-Весельський» обіцяє бути запеклою і прогнозувати її остаточний результат за нинішніх електоральних настроїв не візьметься ніхто.

А ось із виборами мера Бердичева, здається, несподіванок не буде. Знову ж таки, жоден із тутешніх осередків політичних партій поки що не зміг запропонувати постать, яка кине виклик чинному меру міста Василю Мазуру. Нещодавній вступ до «Батьківщини» колишнього нардепа-мажоритарника від Бердичева Анжеліки Лабунської навряд чи змінить розстановку передвиборчих настроїв у другому за величиною місті Житомирщини. Скоріш за все, Лабунська просто не встигне мобілізувати «свого» виборця, тим паче, що зоряні часи популярності «Батьківщини» у Бердичеві вже позаду. До того ж, із можливостями фінансування передвиборчої кампанії Анжеліки Вікторівни поки що нічого не ясно: на позачергових виборах до Верховної Ради восени 2014 року, незважаючи на значні фінансові вливання, вона посіла третє місце, програвши екс-регіоналу та бізнесмену Олександру Ревезі (нині – члену фракції «БПП-Солідарність») та чинному губернатору Донецької області Павлу Жебрівському, який тоді став другим із мінімальним відставанням. З іншого боку, Лабунська має козир у рукаві – давні дружні зв’язки з бізнесменом, одним із найбагатших українців Костянтином Жеваго. До слова: вочевидь, зв'язки останнього з нинішньої центральною владою міцнішають, бо саме завод із виробництва вантажних автомобілів «КРаЗ», що належить фінансовій імперії Жеваго, нині отримує одні з найбільших державних замовлень на військову техніку для ЗСУ. Втім, чи знайшов бізнесмен спільну мову із нинішньою пропрезидентською командою, чи все-таки розпочне нову політичну гру в таборі одного з її опонентів – думаємо, що висновки про це зможемо зробити, проаналізувавши саме майбутню мерську кампанію в Бердичеві.

Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло».