Між Сциллою та Харибдою: до чого призвела українська «позиція страуса» у виконанні Мінських угод?

Фактично, наслідками «страусової позиції» виконання Мінських угод для України став важкий вибір між двома ймовірними варіантами – поганим і найгіршим: або розпочати повномасштабну війну проти окупантів, або пристати на умови, які передбачатимуть укладання нового мирного плану.

Як показує досвід півторарічного військового конфлікту на Донбасі, саме у серпні бойовики російсько-сепаратистських сил із особливим завзяттям намагаються випробовувати на міцність позиції Збройних сил України. Варто згадати й інші схожі приклади: у серпні 2008 року російські війська вторглися й на територію Грузії. Однак військові маневри – це лише наслідок більш складної геополітичної ситуації, яка поки що аж ніяк не на користь України.

Очевидно, що події останніх двох тижнів свідчать про неспроможність вирішення конфлікту на Донбасі у форматі Мінських домовленостей. Фактично ці домовленості не виконуються Росією та сепаратистськими угрупуваннями так званих ДНР-ЛНР з початку 2015 року, але де-юре Україна намагається виконувати пункти домовленостей в односторонньому порядку.

Не допомогли навіть одностайність Президента, Верховної Ради та Конституційного суду, які менше ніж за 2 місяці ухвалили зміни до перехідних положень Основного закону щодо можливості надання особливого режиму місцевого самоврядування для частини територій Донецької та Луганської областей. Хоч даний пункт передбачав попереднє виконання низки умов у переліку підписаних у Мінську мирних домовленостей, українська сторона не без порад європейських партнерів, достроково виконала своє зобов’язання в очікуванні бодай якихось зрушень у бік мирного врегулювання з боку РФ та сепаратистів.

Генштаб ЗСУ дав добро на використання засобів вогневого ураження на ДонбасіУ зв'язку з масованими обстрілами позицій українських військових на сході, Генеральний штаб ЗСУ дав офіційну згоду на вогневу відповідь сепаратистам.

Однак, як і прогнозували більшість експертів, дива не сталося. У відповідь на спроби української влади будь-що припинити військовий конфлікт, обстріли українських позицій із зброї забороненого калібру, атаки бойовиків, постачання боєприпасів та військової амуніції з Росії лише посилилося. Так, днями відбулася масштабна атака на сили АТО в районі села Старогнатівка, яка закінчилася контрнаступом українських військових. Владі дедалі важче пояснювати своїм військовослужбовцям та новобранцям бездіяльність у відповідь на численні провокації бойовиків, адже де-факто одностороннє виконання Мінських домовленостей все більше загрожує втратою інших територій України. Після прямих атак бойовиків на українські позиції Збройні сили попередили про можливість використання артилерії. «Ми у встановленому порядку проінформували спостережну місію ОБСЄ, київський офіс ОБСЄ, через МЗС поінформували західних партнерів, що бойовики продовжують порушувати Мінські домовленості, тому ми залишаємо за собою право використовувати артилерію у випадку атак на наші позиції», - повідомив керівник прес-служби Генштабу Владислав Селезньов.

Тактика європейських лідерів, які протягом останнього року виступали в ролі посередників у врегулюванні конфлікту на Донбасі, зазнала фіаско. План полягав у сподіваннях послабити позиції Росії санкціями з боку Європи та США, а затягування мирного процесу, підкріплене терплячою позицією української влади, мали б стати таким собі стримувальним запобіжником до розгортання повномасштабної війни на території усієї Лівобережної України.

Однак світове засудження позиції Росії щодо блокування розслідування та створення трибуналу для винуватців минулорічної трагедії літака MH-17 лише підвищило градус протистояння. Бойовики за підтримки російської влади вже відверто погрожують спеціальній моніторинговій місії ОБСЄ на території окупованої частини Донбасу: спочатку вони організували акції протесту проти дій місії, а невдовзі спалили кілька автівок спостерігачів у Донецьку. Це ще один доказ ігнорування домовленостей у форматі «нормандської четвірки». У всій цій історії надто дивною є позиція США: висловлюючи дипломатичну підтримку Україні і надаючи фінансову допомогу, американці поки що не планують надавати озброєння чи будь-яким іншим чином впливати на процес мирних домовленостей. Саме бездіяльність адміністрації Президента Барака Обами фактично дає повний карт-бланш для військових та інших маневрів упливу з боку Росії в ситуації на Донбасі.

Які ж найбільш імовірні цілі переслідують російсько-терористичні війська, укотре посилюючи конфлікт на Донбасі?

  1. Спроба перенесення чи зриву відкриття логістичних центрів на Донеччині. Нещодавно призначений голова Донецької військово-цивільної адміністрації Павло Жебрівський оголосив про створення на лінії розмежування у зоні АТО декількох логістичних центрів, де громадяни з окупованих територій зможуть придбати продукти харчування, медикаменти, а згодом і отримувати пенсії. Такі позитивні наміри української влади руйнують пропагандистські плани сепаратистів, адже вже скоро українці таким чином матимуть можливість переконатися у відмінності підходів до організації мирного життя на цих територіях.

  2. Спроба здолати опір українських солдатів на декількох ключових напрямках та розширити територію впливу до межі кордонів усієї Донецької, Луганської, а в майбутньому – і Харківської областей. Нещодавні акції протестів у Харкові на підтримку реєстрації місцевого осередку партії «Опозиційний блок» – яскраве свідчення пошуку нових центрів дестабілізації у східному регіоні. «Не можна виключати, що, крім Харкова, будуть спроби провокацій в інших містах. Одеса закрита Саакашвілі, тому, можливо, під загрозою Дніпропетровськ. Загалом, готуватися потрібно до всього. Москва до цієї акції готувалася серйозно. Не виключено, що в Кремлі вирішили розширити АТО на територію Харківської області. Харків знаходиться в 30 кілометрах від російського кордону», – зазначає політолог Віктор Каспрук.

  3. Спроба перегляду усієї концепції мирного врегулювання конфлікту на Донбасі. Організовуючи чергову кампанію з ескалації конфлікту, правляча верхівка Росії прагне досягти більшого – створення нового мирного формату переговорів із гарантіями автономії та відновлення Донбасу за допомогою фінансових ресурсів української економіки (а точніше – країн Заходу) із метою в майбутньому паралізувати зовнішню політику України. Цей план – не новий, однак досі його реалізація стримувалася низкою дипломатичних та військових заходів. Чи зможе Україна й надалі продовжувати діяти в такому ж форматі, не переходячи до активних дій – дискусійне питання. До того ж, на думку експертів, режиму Володимира Путіна потрібно щось робити із величезною армією найманців, яка за деякими підрахунками, становить близько 40 тисяч осіб. «Потрібно розуміти, що сьогодні Путін абсолютно не ставить собі за мету розширення території ДНР-ЛНР, та й захоплення Маріуполя в його плани не входить. Йому потрібно банально утилізувати бойовиків, яких він зібрав по всій Росії й Україні, а також маргіналів, набраних з інших пострадянських республік. Зараз Донбас для Путіна – великий крематорій, у якому російський президент хоче знищити кримінальні елементи, які в перспективі можуть стати загрозою для нього самого. При цьому друга мета можливого наступу – відвернути увагу російських громадян від внутрішніх проблем», – вважає політтехнолог Тарас Березовець.

Фактично наслідками «страусової позиції» виконання Мінських угод для української влади став важкий вибір між двома ймовірними варіантами – поганим і найгіршим: або розпочати повномасштабну війну (в тому числі і партизанську) проти окупантів, або пристати на умови, які передбачатимуть укладання нового мирного плану. Жоден із двох імовірних сценаріїв розвитку подій для України не гарантує хороших наслідків. Останній, найрадикальніший варіант, який поки що не розглядається ані українською владою, ані світовою спільнотою – взагалі позбутися окупованих територій, визнавши їх незалежний статус. За аналогією анексії Криму, такий крок призведе до розширення території Росії за рахунок Донбасу і може взагалі поставити під загрозу сам факт існування незалежної України.

Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло».