Ще в часи Другої світової війни легендарний прем’єр-міністр Великобританії Вінстон Черчилль неодноразово вказував союзникам на стратегічну «слабку ланку» кровожерливої імперії Гітлера, розуміючи під нею окуповані нацистськими військами Балканські країни. Тоді ж з легкої руки лорда Черчилля англійські журналісти в своїх матеріалах почали вживати усталений вираз – «м’яке підчеревце Європи»: саме Греція розглядалась союзниками як альтернатива нормандському плацдарму під час розробки військової стратегії щодо відкриття другого фронту проти режиму нацистської Німеччини.
Нині одна з найбільших країн буремних Балкан – Греція – вже вкотре за останні 5 років стає джерелом фінансової нестабільності для всієї співдружності європейських країн. А там, де тонко – завжди рветься.
Ситуацією чергової неспроможності Греції розрахуватися зі своїми кредиторами – МВФ та Євросоюзом – вправно скористалися в Росії. Європейські ЗМІ неодноразово писали про офіційні та таємні візити прем’єр-міністра Греції Алексиса Ципраса до Москви. Вочевидь, й ідея провести референдум з приводу доцільності нових пропозицій кредиторів щодо реструктуризації грецьких боргів запозичена з інструментарію улюблених методів вирішення проблемних питань російських пропагандистів. Втім, попри скандальні спроби грецького уряду перенести відповідальність за свої дії на пересічних громадян, думкою останніх все-таки пожертвували: після 16-годинних перемовин, за рішенням саміту глав держав і урядів 19 країн єврозони, було прийнято рішення залишити Грецію в співтоваристві «на підставі досягнутої з Афінами згоди про виконання зобов’язань перед кредиторами». За попередньої інформацією, в наступні 3 роки МВФ та європейські країни нададуть Греції близько 90 млрд євро кредитів на пільгових умовах в обмін на проведення жорстких реформ.
Чому уряд Греції спритно «злив» результати референдуму своїх же громадян, чому знову погодився на умови європейських та американських кредиторів? Вочевидь, однією з головних версій таких маневрів грецької влади є чітка впевненість у тому, що інших союзників у боротьбі із внутрішньою економічною кризою їм не знайти. «Усі різкі заяви Греції були потрібні для того, щоб підвищити вагу нового уряду і спробувати домогтися якихось вигідних умов для себе. Тобто не сліпе виконання вимог кредиторів, а спроба дійсно вести переговори. З іншого боку, потрібно розглядати цю ситуацію з позиції політичних міркувань. Є суб'єктивні речі, пов'язані з впливом Росії, яка прагне дестабілізувати ситуацію на рівні Євросоюзу», - аналізує ситуацію в Греції президент Центру антикризових досліджень Ярослав Жаліло. На його думку, враховуючи нинішній стан економіки Росії, Греція просто обрала надійніший варіант. До речі, з юридичної точки зору, ЄС не міг виключити Грецію з єврозони, адже у європейських угодах зазначено, що набуття такого статусу має незворотний характер.
Вочевидь, спроба представників російської влади переконати грецький уряд вчинити низку деструктивний дій, що призвело б до серйозних наслідків для подальшого успішного функціонування Євросоюзу, тимчасово зазнала поразки. Один із впливових європейських політиків, колишній прем’єр-міністр Швеції Карл Більдт назвав такі дії нічим іншим як «спробами розколоти Захід». «Путін хоче розділити Євросоюз, а також Європу і США», - розповів європейський політик в одному зі своїх інтерв’ю. На його думку, кінцевою метою таких втручань Росії є послаблення позиції ЄС у питанні наявних санкцій. Щоправда, у президента РФ є ще декілька ідей, як виплутатись із незручного становища: деякі з них знаходяться у площині економічних відносин, інші – у дипломатичній сфері.
На початку липня в російському місті Уфа відбувся саміт лідерів країн БРІКС - Бразилії, Росії, Індії, Китаю та Південної Африки. Головна «фішка» саміту – створення альтернативи Світовому банку та МВФ – так званого «Банку БРІКС». Віднедавна ключові партнерські відносини Росія розвиває саме із Китаєм та іншими країнами Центральної Азії. Зміщення акцентів у економічній співпраці сталися після запровадження санкцій з боку країн Заходу через військову агресію РФ на Донбасі та анексію Криму. Щоправда, експерти вбачають в діях російського керівництва вимушений крок: Росії потрібно кудись постачати свої енергоресурси і для цього потрібно відкривати інші напрямки. Цікаво, що саме в КНР найбільш позитивно сприйняли таку зміну вектору РФ. Однак це зовсім не означає посилення економічних позицій для Москви: Китай та інші країни Сходу можуть просто розчавити внутрішній ринок РФ своєю потужною економікою. Тобто про жодне економічне лідерство чи геополітичне домінування не йдеться, скоріше російський президент намагається знайти ситуативних союзників, аби хоч трохи перевести дихання та покращити економічне становище.
Окрім не надто переконливого брязкання зброєю, Росія намагається у будь-який спосіб використати свою дипломатичну вагу у форматі міжнародних організацій. Останні подібні демарші стосуються тих же Балкан - Росія наклала вето на резолюцію Ради безпеки ООН, що стосується трагічних подій у Сребрениці. В документі пропонувалося визнати різанину в Сребрениці в 1995-му році геноцидом.
І хоча не варто применшувати усіх економічних проблем країн єврозони, політичні та дипломатичні спроби Росії бодай якось дестабілізувати ситуацію в ЄС матимуть короткотерміновий ефект. Тож поки що основними козирами Росії у міжнародних відносинах залишаються застосування військової агресії та погрози використати ядерний арсенал.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»