Мерські вибори в Ужгороді: в очікуванні «параду кандидатів»

Вибори мера в столиці Закарпаття обіцяють бути запеклими: явних фаворитів поки немає, але в боротьбу вже вступили майже 2 десятки кандидатів: хтось відкрито заявляє про це, хтось готує ґрунт для початку виборчої кампанії потай.

Схоже, що цієї осені найменший обласний центр України буде серед лідерів за кількістю претендентів на крісло міського голови. І це – на тлі незаконної самовільної забудови міста, постійних корупційних скандалів у міськраді, зривів сесій та розмов про відставку і мера, і секретаря, і заступників місцевих високопосадовців.

Після Революції гідності в Ужгороді кілька разів змінювався в. о. мера та секретар міськради, і кожен, хто бодай кілька тижнів посидів у мерському кріслі, відразу ж потрапляв до умовного списку майбутніх кандидатів. На нещодавній прес-конференції чинний міський голова Ужгорода Віктор Погорєлов відзначив, що у списку кандидатів уже 18 прізвищ. Мер також додав, що сам він, скоріш за все, не балотуватиметься. Але громада – насамперед журналісти й аналітики – йому не повірила, і заходилася гадати: хто ж інші 17?

За давньою закарпатською традицією, почали з жартів. І один з них, щоправда у вигляді напіванонімного посту в Facebook такого собі Петра Сови, став ну дуже популярним у мережі. Саме він надзвичайно влучно та з притаманною закарпатською іронією сформував цілком політично грамотний «Список 18».

Перший у списку Петра Сови – голова обласної ради Володимир Чубірко – дуже активний останнім часом кандидат. Чубірко не приховує градоначальницьких амбіцій, але, за попередніми даними одразу кількох закритих соцопитувань, його рейтинг занизький навіть для того, щоб претендувати на потрапляння у другий тур. Водночас, Чубірко розраховує на ресурс «Єдиного Центру» під час виборів, заручитися підтримкою якого щоразу прагнуть усі без виключення кандидати на Закарпатті.

Наступний – Богдан Андріїв – секретар Ужгородської міськради, екс-«регіонал» з бізнес-інтересами в маршрутних перевезеннях та нерухомості. З рейтингом має ті ж самі проблеми, що й попередній кандидат. Єдина перевага над Чубірком – Андріїв, попри партійний шлейф, досі серйозно не засвітився в «корупційній м’ясорубці», що відбувається останні рік-два у міськраді.

Ще трохи «регіоналів» із «Списку 18»: екс-губернатор Олександр Ледида, який балотувався в нардепи, але програв, як і вже колишній нардеп Василь Ковач, котрий свого часу очолював «Закарпаттяобленерго». На парламентських виборах восени 2014-го перший посів 4 місце з 12%, другий – 2 з майже 19%. Але такий результат обом забезпечив радше район, аніж обласний центр. Та і не дуже так «пасує» цим двом мерське крісло. На перший погляд, це не їхня стихія. Хоча…

Четвертий претендент-«регіонал» – колишній ректор Ужгородського національного університету Федір Ващук. Він – людина заможна й прагматична, має бізнес у сфері нерухомості. Кажуть, не проти стати мером, а в його оточенні вже сьогодні говорять, що рейтинг їхнього кандидата станом на сьогодні – 8-10%. Пересічному ужгородцеві в це важко повірити, але ж політтехнології здатні творити дива.

Далі по списку – бізнесмени. Хтось із них із більшими шансами, хтось – із меншими. Власник мережі цілодобових ABC Микола Жолтані балотувався й раніше, і, скоріш за все, піде на вибори знову. Завдяки високій медійній активності потрапили у «Список 18» й Михайло Чурило та Іван Волошин. Перший, схоже, найняв недешевих столичних технологів, що вже знімають ролики й привозять грузинів-реформаторів, другий – час від часу влаштовує публічні «махачі» з чинним мером Віктором Погорєловим, хоча ще нещодавно вони були однією командою. Насправді ж роль усіх трьох на виборах, якщо вони на них підуть, буде технічною, чи то пак, технологічною. Залежно від домовленостей.

Наступні у списку – активісти: громадський діяч із сумнівним минулим Іван Данацко, котрий протягом останнього року постійно встановлює намети під різними держустановами і називає це «майданом»; Юрій Світлик, що прийшов у місцеву політику якраз із закарпатського Євромайдану, але досі не знайшов свою «нішу»; голова Ужгородської громадської ради Олександр Пересоляк, який багато з'являється на публіці й здіймає чимало галасу, однак навряд чи робить це «за просто так».

Також серед вірогідних кандидатів у списку Петра Сови:

  • банкір Василь Гнатків, що свого часу очолював ужгородську «Батьківщину», але давно відійшов від політики;

  • екс-дипломат та бізнесмен з аристократичним шармом Ален Панов;

  • син чинного мера Андрій Погорєлов, котрий на останніх парламентських виборах пробував свої сили в боротьбі за мандат нардепа від «Батьківщини». Очевидно, що вірогідна відмова батька балотуватися буде на користь Андрія;

  • нардеп-радикал Юрій Чижмарь, який свого часу покинув Ужгород заради Києва (був запрошений на роботу в АП), а потім Київ – заради Тернополя (де працював головою ОДА), і навпаки (отримав посаду в Київській ОДА). Зараз він частіше з'являється якраз в Ужгороді, оскільки курує місцевих «радикалів» Ляшка. Чи потрібно йому насправді крісло мера міста – велике питання;

  • маловідомі персонажі Володимир Химинець та представник місцевої «Самопомочі» Юлій Тар, котрі, якщо й балотуватимуться, то зможуть розраховувати хіба що на неймовірне везіння.

Зі «Списку 18» залишилося 2 кандидати, з яких і починається список умовних фаворитів. Поки що дуже умовних.

Як не дивно, багато хто зараз зараховує до нього кількаразового мера Ужгорода Сергія Ратушняка, відомого за межами міста насамперед екстравагантністю поглядів і відвертим антисемітизмом та шовінізмом. Попри це, він має стабільний електорат, хоча на останніх парламентських виборах не зміг подолати 8-відсоткову позначку, посівши лише 5 сходинку на окрузі.

Куди успішнішим восени був Віктор Щадей, який фінішував 3 з 17% голосів виборців. В Ужгороді якрав він і мав чи не найбільшу підтримку з усіх кандидатів. Можливо навіть більшу, ніж переможець Роберт Горват. Але тоді на Щадея працював ресурс команди Віктора Балоги. Далася взнаки і хвиля Євромайдану, з яким усіляко намагався асоціювати себе Щадей. Відтоді він засвітився в обранні екс-«регіонала» Андріїва на посаду секретаря Ужгородської міськради, яку посідав сам. Кажуть, навіть гроші взяв за це. Але широкого розголосу цей факт не набув, хоча імідж у колі активістів у Віктора Щадея серйозно просів. За останні півроку він майже не світиться, бо втратив підтримку, в тому числі медійну, яку раніше мав від команди Балоги. Тож сказати, який у нього рейтинг тепер – важко, але до числа неофіційних фаворитів Щадея все ж зараховують.

Немає у списку Петра Сови Роберта Горвата – бізнесмена, «УДАРівця», власника ТЦ «Дастор», який несподівано переміг на парламентських виборах і став нардепом-мажоритарником від Ужгорода. Його кампанія була найбільш помітною завдяки великій кількості бордів, а отже – і найдорожчою. Пліткують, що в Чопі та Ужгородському районі навіть докуповувалися голоси на його користь, хоча підтвердити цей факт ніхто так і не зміг.

Хай там як, але ніхто не заважає Горвату піти в мери. Його імідж та статус цілком дозволять це. Тим паче, що в якості нардепа він поки що особливо себе не проявив. Але тут виникає дилема з мандатом, адже Горват – мажоритарник, а отже, з обранням на посаду мера на окрузі треба буде провести нові вибори, і невідомо, чи вдасться «УДАРу» їх виграти вдруге. «Підстрахувати» партію з кандидатом у мери Ужгорода звісно міг би Ростислав Буланов, але він точно не у списку фаворитів, навіть умовних.

На цьому зі списками можна пригальмувати, але не виключено, що ще до вересня кількість потенційних кандидатів у мери Ужгорода перевалить за 20. І в цій ситуації важливу роль відіграватимуть такі моменти.

Перший – домовленості. Зокрема – про офіційну й неофіційну підтримку того чи іншого кандидата. Наприклад, Іван Волошин потенційно може «відтягнути» прагматичних та спраглих до порядку ужгородців з електорального пула Сергія Ратушянка, зігравши на користь чи то Щадея, чи то Горвата, а може й когось із пари Андріїв-Ващук.

Другий – робота структури, насамперед партійної. Її в Ужгороді мають «Народний Фронт», «УДАР», «Єдиний Центр», але позбавлена «Батьківщина», на яку міг би опиратися Віктор Щадей.

Третій – фінансовий та медіа-ресурс. Кожному з названих кандидатів, за винятком хіба що Ващука, Андріїва, Ратушняка та Ледиди з Ковачем (які навряд чи балотуватимуться), доведеться шукати спонсорів. Можливо, у столиці.

Однак вирішальним фактором може стати нове законодавство, зокрема, норма про другий тур у виборах мерів міст із кількістю виборців понад 90 000. Якщо вона буде збережена, то закарпатців восени чекає вже не ужгородський детектив, а справжнісінький трилер. З елементами комедії, звичайно.

Дмитро Тужанський, спеціально для «Слово і Діло».

***
Редакція «Слово і Діло» може не поділяти точку зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.