Політичні партії вже за півроку до початку місцевих виборів розпочали боротьбу за симпатії громадян. Кожна команда політиків обирає свою електоральну групу, яку намагатиметься усіма можливими методами переконати віддати свій голос під час голосування на виборчих дільницях.
Після революційних подій 2013-2014 років, коли безпрецедентний кредит довіри отримали партії, які разом із протестувальниками змагалися проти режиму екс-президента Віктора Януковича і його політичної сили «Партії регіонів», українці знову почали шукати баланс у своїх вподобаннях. Маятник хитнувся в протилежний бік: критика дій уряду, учасників коаліції, різке зубожіння громадян, економічна криза, підвищення тарифів на комунальні послуги, суттєве здорожчання життя, безробіття і триваючий військовий конфлікт на Донбасі – далеко не весь перелік, який використовуватимуть політичні сили у своїй пропагандистській діяльності, аби досягти бажаного результату на виборах восени 2015-го року.
Розчарування діями влади та значне зубожіння стимулюватиме громадян більше звертати увагу на заклики популістів. Останні використовуватимуть під час своїх виборчих кампаній так звані ідеї соціальної справедливості, які раніше були головною пропагандистською зброєю «лівих» політичних сил. Нині, після судового процесу з метою здійснити спробу заборонити єдину «офіційну» «ліву» партію – КПУ, а також після законодавчої заборони використання комуністичної та іншої тоталітарної символіки, українські комуністи опинилися у складній ситуації. Фактично, спектр «лівих» партій наразі не представлений жодною потужною політичною силою. КПУ – у глибокому підпіллі, Соціалістична партія – давно втратила прихильників, хоча не виключено, що невдовзі будуть вжиті спроби реанімувати «ліві» партійні проекти шляхом потужного фінансування. Головний ресурс «лівих» партій – це запит на їхні ідеї та велика кількість потенційних виборців: експерти оцінюють кількість прихильників ідей соціальної справедливості на рівні 4-5 мільйонів громадян. Політологи зазначають, що запит на ідеологію «лівих» в українському суспільстві лише зростатиме, що породжуватиме нові партійні проекти. «Заборона на комуністичну символіку тільки посилить потенціал нових лівих проектів. Суспільство ж не змінюється. Людей приваблюють ліві ідеї. Від цього нікуди не подітись, і запит на ці сили буде», – вважає директор Інституту стратегічних досліджень «Нова Україна» Андрій Єрмолаєв.
Тож поборотися за «лівий» електорат і за колишніх послідовників «Партії регіонів» бажаючих цього політичного сезону буде чимало. Слід зазначити, що майже усі політичні партії, які зараз представлені в парламенті, а також їх представники в тій чи іншій мірі «перехворіли» ідеями соціальної справедливості. Обіцянки зменшити тарифи, підвищити зарплати (навіть коли економічних передумов для цього немає), запровадити усілякі пільги за рахунок Держбюджету – улюблені лейтмотиви політиків напередодні будь-яких виборів. Соціальний захист населення – така собі «турбота держави про її громадян» – невиправдана розкіш для України в нинішніх умовах. Втім, це не стало на заваді деяким політичним силам використовувати соціальний популізм у своїй роботі із виборцями. І чим ближче до виборів, тим риторика буде лише посилюватися.
І поки нові «ліві» партійні проекти лише народжуються, а КПУ перебуває у електоральному нокдауні, за голоси їхніх потенційних виборців під час виборчої кампанії до місцевих органів влади будуть особливо завзято змагатися 4 активних політичних гравця: партії «Батьківщина», «Радикальна партія Олега Ляшка», «Опозиційний блок» та ВО «Свобода». Перші три політичні сили мають свої фракції у парламенті, остання – кількох народних депутатів.
Поява соціального популізму в промовах та діях лідерки партії «Батьківщина» – стовідсоткова ознака того, що партія розпочала виборчі перегони. Риторика на захист знедолених – найкомфортніше амплуа для Юлії Тимошенко, а потреба опонувати діям влади – природній стан для «Батьківщини».
Нещодавня заява прем’єр-міністра Арсенія Яценюка як представника фракції партії «Народний фронт» в уряді, у якій він закликав колег по коаліції припинити діяти методами внутрішньої опозиції, стосувалася, передусім, саме позиції пані Тимошенко. Нещодавно вона разом зі своїми однопартійцями свідомо взяла курс на нищівну критику «тарифної політики» діючого Кабміну, вимагаючи зменшити ціни на них.
Аналізуючи заголовки новин на партійному сайті, зустрічаєш цілком свідоме використання «лівих» ідей та риторики: «Проект звіту робочої групи: тарифи необґрунтовані і потребують корегування, – Юлія Тимошенко», «Батьківщина» підтримує ухвалення законопроекту щодо оподаткування дорогих автомобілів», «Батьківщина» закликає депутатів підтримати законопроект щодо відновлення пільг на проїзд для інвалідів», «Батьківщина» наполягає на розгляді законопроекту про повернення пенсій працюючим пенсіонерам». Усе б нічого, але «біло-сердешні» завжди позиціонували себе як партію правоцентристського спектру, а критика дій влади виглядає більш ніж дивно – адже «Батьківщина» зараз перебуває у складі провладної коаліції.
«Радикальна партія Олега Ляшка» також сміливо використовує спокусливу «ліву» риторику соціальної справедливості у своїх меседжах. Фактично усі промови лідера партії пов’язані із засудженням дій олігархів, вимогами індексувати зарплати і пенсії, а також популістичними закликами до колег-депутатів помінятися місцями із пенсіонерами, якщо їх так не влаштовує власна заробітна плата. При цьому, така риторика «радикалів» ніяк не пов’язана з їхніми ж цілями та завданнями, задекларованими у політичній програмі партії. «Завдання радикальної партії – глибокі економічні реформи, заради відновлення національного виробництва, створення робочих місць, у першу чергу для молоді. Ми відродимо якісне виробництво повного циклу, адже борошно можна продати дорожче, ніж зерно», – йдеться в тексті програми. Крім того, у розділі про соціальний захист населення не йдеться саме про підвищення соціальних стандартів, а робиться акцент на адресних виплатах малозабезпеченим: «Ми організуємо цільову грошову допомогу малозабезпеченим. Переглянемо систему комунальних виплат».
Тема тарифів та нищівна критика дій нинішньої влади – як усього Кабміну на чолі з паном Яценюком, так і чинного Президента Петра Порошенка – стануть ключовими меседжами у програмі дій «Опозиційного блоку» напередодні місцевих виборів. Головна мета – здобути прихильність колишніх прибічників «Партії регіонів» та КПУ у східних та південних регіонах України. Останні соціологічні дослідження показують, що прихильність до «Опозиційного блоку» зростає, тож до осені, вдало використавши тему із підвищенням тарифів, партія може претендувати на ще кращий результат.
Посилити свої електоральні позиції планують і в партії ВО «Свобода». Зараз більша частина діяльності партії пов’язана із темою війна на Донбасі та культурною політикою просування української ідеї на тлі російської військової агресії. Соціологи констатують суттєве зниження рівня підтримки партії серед українців: у березні 2015 року «Свобода», за даними «КМІС», набирала всього 2,5% потенційних голосів виборців. Однак в умовах місцевих виборів електоральні позиції «Свободи» можуть лише посилитися в певних регіонах країни. Звичайно, що для цього партія спробує використати й ідеї «захисту трудящих». Специфіка політичної активності партії полягає в тому, що її партійці можуть сміливо критикувати як представників влади, так і опозиції, яку формально нині очолює «Опозиційний блок». Так, на сайті політичної партії навіть з’явилася заява про співпрацю «Народного фронту» та «Опозиційного блоку». Мовляв, народні депутати від «НФ» підтримують законодавчі ініціативи представників від «Опозиційного блоку», а саме проект Трудового кодексу. При цьому, «свободівці» у своїй заяві сміливо використовують риторику «лівих», приміряючи роль відчайдушних захисників звичайних робітників. «Ще у лютому цього року Комітет ВРУ з питань соціальної політики, зайнятості та пенсійного забезпечення, який очолює Людмила Денісова («Народний фронт»), а більшість складають народні депутати від коаліції, підтримав внесення до порядку денного сесії Верховної Ради проекту нового Трудового кодексу (реєстр. №1658) авторства Михайла Папієва із «Опозиційного блоку». «Свобода» заявляє, що цей проект є ні чим іншим, як спробою остаточно легалізувати беззаконня і визиск, які чинять сьогодні олігархи щодо українців, які працюють. У разі ухвалення вказаного проекту Трудового кодексу працівники втрачають будь-яку надію на впевненість у завтрашньому дні, адже їх можна буде звільняти без пояснення причин (пункт 5 ч. 1 ст. 81, ст. 81 проекту)», – йдеться у заяві партії.
Відсутність сформованих соціальних прошарків, значний розрив між найбіднішими верствами населення та невеликою групою найбагатших вкупі із бажанням справедливості – найкраще середовище для поширення ідей соціальної рівності. Хто і як скористається настроями суспільства на свою користь – покажуть результати виборів. Втім, експлуатація «лівих» ідей собі на догоду – ще одна суттєва проблема партійного руху в Україні, який в політичній боротьбі використовує лише бренди, а не керується чіткими ідеологічними постулатами.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло».
ПІДПИСУЙТЕСЬ У GOOGLE NEWS
та стежте за останніми новинами та аналітикою від «Слово і діло»